«Питровна» це книжка про життя двох подружок, їхнє дитинство, підліткові пригоди, дорослішання та становлення. Власне, Питровна це прозвисько подружки ліричної героїні по усіх її збитках, бешкетах та пригодах. Попри те, що місце дії в оповіді головна героїня називає не інакше як «наші *бені», цілком упізнається Кременець, зокрема, мальовнича околиця міста, район Сичівка. Авторка здається умисно не називає міста, щоб не потрапити на полицю до «літератури рідного краю». Місцевих контекстів не так багато і вони не заважатимуть не зануреному у них читачу. Кременець у книжці геть не туристичний, без попсових міфів, Бони і Словацького, а навпаки, навіть надто реальний, трохи чорнушний, із усіма тогочасними соціальними болячками – бідністю, дефіцитами, питущими чоловіками, жіночками, які намагаються хоч якось облаштувати своє життя і котрі вечорами мусять тягнути на спині з вареничної на височінь рідної Сичівки центнер свого накиданого до всирачки жіночого щастячка.
Хронотоп оповіді охоплює часовий відрізок від броватого гєнсєка та Іріни Родніной в телевізорі аж до доби фейсбучних смайликів і Львівського форуму видавців, до якого подружки вибирають гідну оказії сукню. 

Подекуди впізнаються окремі реальні люди, (ну хто ж із кременчан не танцював тоді на дискотеці мєдляка під «Осінь» Шніцеля (Віктора Непомнящого) і навіть зявляється у кадрі двоколірний класик української літератури, якого міцно вчаркували місцеві поети.
Попри це депресивне кафкіанське тло, книжка дуже смішна, її можна розбирати на цитати і анекдоти. У авторки по дитячому дуже безпосереднє і яскраве бачення світу та прекрасне почуття гумору і головне – вона любить і розуміє своїх персонажів, часом трохи недорікуватих та смішних, зате близьких та рідних.
Звісно, не варто махати над головою автора чужими прапорами, але мені спало на думку, що так міг би написати дідусь Нестайко, якби психанув, пустився берега, кинув вимальовувати лаковані колгоспні пасторалі та написав би жорстку і смішну книжку про реальний світ. Зауважу, що на обкладинці 18+ стоїть недаремно, хоч більша частина книжки про дитячі пригоди, але, бігме, «Питровна» це геть не дитяча книжка, з купою різних двозначних ситуацій, недитячою лексикою та просякнута цілком дорослою іронією та контекстами. 
Можливо це справа смаку, але саме дитячі новели видалася мені яскравішими. 
Загалом, я давно так не реготав, за що неабияк вдячний авторці і це мабуть найсмішніше із того, що я читав українською ще від класичних «Усмішок».