Re: цензії

28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
15.03.2024|Ірина Фотуйма
Дух єства і слова Богдана Дячишина
14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наук
Радянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
09.03.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Інтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності

Re:цензії

03.04.2020|13:56|Алла Рогашко

«Забута мелодія» Оксани Сайко

Неймовірно густа, атмосферна, образна проза Оксани Сайко занурює в світ таємниць минулого, тонкою ниткою поєднаного із теперішнім. Ніжною, трепетно-пристрасною скрипковою мелодією лунає крізь роман історія життя несправедливо (як у житті буває часто) забутого і щезлого у небутті геніального скрипаля.

Про непросту долю забутого генія намагається довідатися, а пам’ять про нього відродити головна героїня Романа. Воліючи розпочати самостійне життя та прагнучи незалежності, героїня (скрипалька) переїжджає у провінційне містечко, винаймає старий дім та поселяється у ньому. На горищі, посеред мотлоху випадково віднаходить старовинну скрипку. З цієї знахідки усе й починається… 

Персонажі – живі, справжні. Й неодмінно – незвичайні та неординарні. Власне, як завжди у творах авторки (вже полюбились читачам зі сторінок "Кав’ярні на розі", "До сивих гір" тощо). Їм дивуєшся, симпатизуєш, зрештою мимоволі прив’язуєшся й сумуєш, коли потрібно з ними прощатися. Хоч по тому вони таки лишаються у серці, в пам’яті. 

Окремим персонажем роману, вважаю, є дім– старовинний, містичний, таємничий. Наскрізь просякнутий життям колишніх господарів й аж дихає таїною, яку героїні понад усе кортить розгадати. Не люблю порівнянь, проте за атмосферою "Забута мелодія" дещо нагадала мені книгу Сергія Бута "Листи з того світу" та певною мірою – прозу Галини Вдовиченко. Хоча твори Оксани Сайко є самобутніми і не потребують порівнянь. Вона має власний оригінальний стиль, уже доволі впізнаваний. 

Тонко, але виразно звучить у сюжеті романтична лінія між головною героїнею та її новим приятелем-художником Анатолем. Стосунки поміж ними зав’язуються неспішно, але доволі впевнено і чуттєво. 

Сюжетне полотно пронизане цікавими, живими діалогами і безліччю вдалих висловлювань, які хочеться занотувати. Приміром, зацитую:

" Музика складається не лише з незбагненної поезії відчуттів та почуттів, перетворених у гармонію звуку. Вона зіткана з історій, які кожен, хто її грає чи чує, прочитує так, начебто сам є їхнім автором."

Або ж іще:

"...музичний твір щоразу може звучати по-іншому, і щоразу можна почути у ньому щось нове, те, чим він може здивувати. Тому стверджувати, що ти добре знаєш його – неможливо, бо він і далі залишається для тебе непередбаченим, з якоюсь таємницею і наче незнайомим. Справжній музикант, яким би не був віртуозом, продовжує вдосконалюватися, бо вловлює у тій музиці щось таке, чого ще не сказав..."

"Драма, яку вибудовують обставини і особистості, завжди мають глибокий сенс, навіть якщо це трагічна історія."

Є чимало яскравих моментів, які запам’ятовуються і мимоволі згадуються вже по прочитанню. Приміром, найперше, що мені зринає з пам’яті зараз, аби навести приклад, – момент, коли Романа грає на скрипці для "привидів" дому. Неймовірно!

Гарно описана природа, геть усе довкола. При прочитанні – ще від першого рядочка! – долає абсолютне відчуття присутності там:

"…Я розчахнула вікно, щоби впустити в кімнату трохи вітру, вечірньої весняної свіжості і, сівши на підвіконня, обхопивши руками ноги, споглядала день, що минав. Можливо, з часом він втратить якісь свої барви, залишить лише щось яскраве, що потоне в глибинах пам’яті, щоб колись несподівано зринути знову тією меланхолійною забутою мелодією, яка живе у кожному з нас…"

Сюжет "тримає" і не відпускає до останнього. "Забута мелодія" - чудовий зразок якісної прози, яка неодмінно лишить у серці слід. 

"Як правило, скрипки з історією тому й живуть..." (цитата). 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери