Павел Гюлле розповідає історії. Та такі історії, що їх хочеться читати і читати. Найчастіше смішні і дотепні, настільки неочікувані стосовно сюжету, що читач точно не стримає сміх і буде у захваті. А місцями мудрі і глибокі, що змусить замислитися і згадати нелегкі долі Європи.

Польща. Дві світові війни, міжвоєнні і повоєнні часи. Цей чудовий експериментальний роман охоплює життєвий шлях однієї зовсім непересічної, і у той же час такої звичайної сім’ї, по якій прокотилося двадцяте століття. А оповідач, нащадок тієї сім’ї, зустрічає споріднену душу у особі інструкторки з водіння авто... Не буду вдаватися до деталей, щоб не псувати читачеві задоволення. Неначе вишукану страву, яку подають своєю чергою поміж інших.

Книжка багатошарова. Занурення у кожен з тих шарів має своє інтелектуальне задоволення. Історії Гюлле мають щось споріднене і з розповідями Швейка, і з ситуаціями "Трьох у човні", і з оповідями Генріха Бьоля. Сам оповідач весь час звертається до Богуміла Грабала, чия творчість точно вплинула на автора. На жаль, мушу сором’язливо зізнатися, що не читав Грабала, проте обов’язково це надолужу. Оповіді властива щемлива нотка, без якої текст лишається лише набором слів, і ніколи не стане Книжкою. Але Гюлле – майстер, що вміє передати такі складні поняття на історичному тлі цією захопливою розповіддю.

Ще одне досягнення – герої цієї книжки не тільки люди, а й міста. Гданськ і Львів беруть повноцінну участь у сюжеті, живуть власним життям і заявляють свої права на розвиток дії у гойдалці історичних перемін, або незмінності.

Окремо хочу сказати кілька слів про переклад. Я не читаю польською, але не впевнений, що цей роман і оповідання читалися б в оригіналі краще, ніж український переклад Лариси Андрієвської. Сказати, що переклад чудовий, це не сказати нічого. Він зроблений серцем, і відчувається, як перекладачка любить цього автора, ці міста, ці історії. І завдяки цьому ми з вами, читачі, можемо долучитися до творчості чудового сучасного письменника, якого я й бажаю вам відкрити для себе.

Приємного читання!