Найвища радість для поета –

Ім’я залишити своє.

Степан Пушик

Прикарпаття, а особливо Опільщина, пишаються таким літературним феноменом як Степан Григорович Пушик (1944-2018). Незабаром, 26 січня, йому виповнилось би 77 років. Він – автор багатьох прозових та поетичних збірок, фольклорних записів, літературознавчих та краєзнавчих праць, розвідок, досліджень, книжок для дітей. Про його творчу та наукову спадщину можна говорити нескінченно довго.

Двотомник «Я для Вкраїни жив» є своєрідним «підсумком» ліричного доробку Степана Пушика. До нього ввійшли нові та деякі раніше опубліковані поезії, відредаговані та удосконалені самим автором.

Цікавим та символічним є дизайн обкладинок, створений Андрієм Іваньо: схід та захід сонця як уособлення молодості та зрілості Пушика.

Ольга Володимирівна Слоньовська упорядкувала поезії так, що вони сприймаються як єдине ціле, хоча вірші різні за формою та змістом. Більшість творів датовані, що дозволить читачеві відстежити розвиток ліричного таланту Степана Григоровича.

У двотомнику представлена патріотична, пейзажна, сюжетна й інтимна лірика Пушика. Вірші поділені на певні тематичні розділи, що полегшує процес читання.

У багатьох творах автор торкається питання ролі поета і літератури у житті народу. Степан Пушик оспівує важку долю поета («Поет – це не професія, а доля…»), але переконаний, що справжній поет – борець, він повинен перемагати випробування, які трапляються на шляху заради мети: «Я знаю, / Музо, що поета жде, / Бо вже не раз топтали і вбивали! / Та кличе віршем плем’я молоде, / Щоб юні свою юність не проспали!» Він звертає увагу читача на те, яку силу має слово та якою важливою є література для народу: «Збагнув з дурної голови, / Що слово має силу влади. / Я не зумію так, як ви, / І вам, як я, – не щебетати»

         У передмові «Золотий дощ Пушикових поезій» Ольга Слоньовська згадує про феноменальну інтуїцію та дар пророцтва поета, а сам Пушик вважає, що література передвіщає наше майбутнє: «Поезія – дні сонячні й похмурі, / Вона – пророцтва золоте вікно».

Також неодноразово Степан Григорович звертається до політичних подій та становища України. Він не міг мовчати, через що часто мав неприємності: «Найбільше через свій язик / Страждаю я на білім світі», «Як меле на млинівці млин, / То хоч зерно стає мукою. / А мій язик, і тільки він, / Завжди мені стає бідою».

         Проте він ніколи не боявся казати правду: «О скільки доносів на мене осіло в архівах, / Та я не змінився! Бо я, як завжди, – бунтівник», «Я маю вогонь, бо я владам служити не вмію. / Я маю народ! А народ зрозуміє мене». Пушик зображує важке життя часів Радянської України та засуджує радянську владу: «Я живу у жахливій державі, / Де все корчиться, стогне, гниє, / Гніт, мов цвяхи студені, іржаві / Вбився в тіло зболіле моє», «Колгоспна страшна неволя: / Нема ані храмів, ні свят». Поетчасто критикує владу вже незалежної України, продажних громадян, виступає проти корупції: «Низи крадуть, верхи грабують. / Куди ж ти, Україно, йдеш?», «За двісті гривень тебе куплять, / Чи гречки привезуть у дім, / Опісля шкуру з тебе злуплять / І сіль розсиплють по живім». Автор намагається пробудити народ, відкрити очі на політичні проблеми нашої держави, закликає людей боротися проти несправедливості: «Коли ж появиться / В нас батько нації? / Коли ж народиться / Новий месія?/  Коли дасть спокій / Усім Росія?», «Чи маємо ми непокірних мужів? / Чи маємо силу, надію і владу?», «І зазомбована Свинарчуками / Йде Україна / Моя до ями. / Проснися, мамо! / Прокинься, нене!», «Приймімо, браття, / Свій меморандум, / Щоб відтиснути / Від влади банду». Але Пушик має надію та мріє про щасливе майбутнє Батьківщини: «І злу урветься безкарність довга, / І Україна знайде дорогу / До свого храму, святих святая. / Благословення від Бога має».

         Особливо цікава пейзажна та інтимна лірика, яка вражає унікальністю художніх засобів: «Молодість – злотокопитна лань», «Місяць вкрився димом золотим», «Синім цвітом нічка розцвіла, / Як цвіте у лузі незабудка», «Сипле синій вітер позолоту – / Понад гори – завірюха зір», «Синя пава, чорна нічка, наче кава!», «Чорна хвиля, чорні коси, чорна хмара, / Темне небо – ясний блискіт, синій грім!», «Синій серпень мовчить.../ Мов шепочуться в лісі закохані», «Я піду в синій сон передмістя, / Аж туди, де вже сонця встає, / Вічні спогади гострі, як вістря, / Б’ють прицільно у серце моє»

         Двотомник «Я для Вкраїни жив» називають поетичним звітом Степана Пушика перед українським народом. Цей звіт геніального поета-пісняра можна ознаменувати ключовими словами: «Спішу до вас, прийміть мене до себе. / Я вам добро, любов свою несу».