Re: цензії

У якийсь момент глобальна кіноіндустрія вирішила, що токсична любов — це справді красиво та романтично. І на телеекранах почали з’являтись парочки, де психологічне насильство упаковане в красиву обгортку любові до ближнього.

Добре, що в останні роки цей шаблон людських стосунків вже не настільки часто використовують в сюжетах фільмів та серіалів. Втім, таке бачення кохання добряче прижилося в сучасній культурі. А які є ліки від нездорового сприйняття стосунків? Хороші книги, як-от «Вибачте, на мене чекають» Аньєс Мартен-Люган.

Дещо про авторку

Аньєс Мартен-Люган – французька письменниця, що має освіту у сфері психології. У її житті був етап, коли вона працювала у клініці за професією. Досвід роботи психологинею вплинув на її творчість: Аньєс не просто пише історії людей, вона розплутує цілі клубки почуттів у своїх романах. Дебютувала авторка неочікувано: вона власним коштом опублікувала свою першу книжку «Щасливі люди читають книжки і п’ють каву» на Amazon. Книжка швидко стала популярною, а Аньєс запропонували контракт із французьким видавництвом «Michel Lafon».

У «Видавництві Старого Лева», окрім новинки, вийшли друком ще романи Аньєс «Щасливі люди читають книжки і п’ють каву», «Щастя в моїх руках» та «Закохані в книжки не сплять на самоті».

Працювати, щоб жити. А не навпаки

Яель — це головна героїня роману «Вибачте, на мене чекають». Що варто про неї знати? Вона амбіційна кар’єристка, яка нікого не підпускає до себе близько. Кожен її день розписаний по хвилинах: сон, плавання, робочі наради, зустрічі з клієнтами, вечері в ресторанах та нічні посиденьки за макбуком. Яель ігнорує власну родину, а коли друзі просять її побути з ними довше, то вона поспіхом відповідає: «Вибачте, але на мене чекають». Насправді на неї ніхто не чекає, крім робочих емейлів та дзвінків від керівника.

«Мені хотілося бути найкращою, довести, що живу роботою, гостроти додавало бажання перевершити саму себе. Я поставила на цю карту все. Для мене не було нічого неможливого, нічого заскладного».

Яель — це збірний образ сучасної жінки. Вона незалежна, забезпечує себе сама, досягає успіху на рівні з чоловіками та не відчуває гострої потреби в стосунках. Проте головна героїня опинилась у пастці, в якій може опинитись кожна із нас. Вона так довго заперечувала власні потреби в любові, що робота і кар’єра стали їй замінником самого життя.

Головна героїня не може жити без своєї кар’єри. Робочі зустрічі, наради та клієнти стали сенсом її існування. А що стається, коли сенс життя зникає? Його доводиться шукати або ж створювати заново. Саме цим і займеться Яель на сторінках книги.

Ні, сенс життя не в стосунках

Точніше, не в романтичних стосунках із чоловіками. Авторка роману відійшла від стереотипу, де сенс існування жінки полягає у вічному прагненні домогтись від чоловіка любові, визнання та уваги.

«Усе моє любовне життя обмежувалось одноденними пригодами без майбутнього, від яких у мене ніколи не виникало бажання переспати двічі з тим самим партнером», — розповідає Яель.

Головна героїня повертається до себе. Так, ніби увесь цей час вона була на заробітках у далекій країні та вимушена була забути про свої потреби та бажання. Вона важко працювала та побудувала навколо себе справжню фортецю, яка захищала її від близькості з людьми. Але настав момент, коли фортецю потрібно зруйнувати зсередини. Яель починає піклуватись про себе, пити вино наодинці, робити ремонт у старому будинку, гратися з дітьми, засинати без снодійного та жити без смартфона в руках. Виявляється, що бути успішною — це не працювати до фізичного виснаження та емоційного вигорання. Рівень успішності вимірюється кількістю щастя та насолоди від кожного моменту життя.

«Тепер я живу не тільки агенцією, у мене є своє життя, я надолужую втрачений час, насолоджуюсь спілкуванням з родиною та чекаю; можливо, настане день, коли своя сім’я буде і в мене».

Анастасія Рудюк