Re: цензії

05.08.2022|Тетяна Дігай, Тернопіль
Енциклопедична трилогія про Чортків
05.08.2022|Валентина Семеняк, письменниця
Чому? Навіщо? За що?
Режисерка жовтого катарсису
31.07.2022|Людмила Даниленко
«Якщо на селище напали чужі…». Читайте «Чорний хліб» Фоззі
29.07.2022|Ярослав Мотика, скульптор, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка
Можна лише дивуватись, що є такі поети як Ігор Павлюк
20.07.2022|Василь Кузан
Час усвідомити
12.07.2022|Альона Радецька, Хмельницький
«Картка Марії» Олександра Козинця як можливість самопізнання
12.07.2022|Василь Кузан
Епоха Павлюка
21.06.2022|Марина Сушко
Шамани слова
«Я нічого більше не хочу, лише писати…»

Re:цензії

21.06.2022|12:19|Марина Сушко

Шамани слова

Сучасний китайський поет Джіді Мадзя – нащадок найчисленнішої гілки народності Ї, що на півдні провінції Сичуань, пише мовою носу, і вірить, що його вірші несуть емоційну сутність народу Ї, але належать світу.

Поезії Дж. Мадзя вже перекладені на англійську, іспанську, французьку та інші мови, а 2020 року знайшли своє поетичне звучання і в Україні, завдяки ювелірним перекладам (з англійської) Теодозії Зарівної. На глибоке переконання поета – знання і найменшого народу у найбільшій глибинці робить нас гуманнішими . А отже, труд перекладача, як провідника у «паралельні» світи поезії, є визначальним, – бо вказує шлях до автора. Перекладач повинен мати не лише технічний, а й духовний досвід оригіналу. Перекладацький шаманізм Т.Зарівної – це стратегія отримання Сили, здатність бачити іншу, особливу реальність і мандрувати в ній, майстерність до стилістичного перевтілення, встановлення прямого зв’язку з текстом, мовна телепортація в іншу культуру. Поетична чуйність Теодозії Зарівної, підхоплює дихання автора, потрапляє з ним в унісон, відтворює суть, але не відбирає у текстів душу; береже вогонь, який здатна запалити лише сила слова, і силою ж слова, вже українського, цей вогонь підтримує.

«Слова і вогонь, що злітають з мого язика,

нарешті сягають коренів

великої праматірної мови народу.»

 

Сьогодні налічується як мінімум сім мільйонів Ї та лише кілька мільйонів зберігають власну мову.

«У св іті, де всі втрачають коріння,

ти – щасливий, бо знаєш історію крові.»

 

Глибоке чуття сутності у збереженні ідентичності, у її постійному відтворені у тексті, автором прошите вогненною ниткою. Образи і символи, до яких звертається поет, розкривають його приналежність до Носу.

«О, я знаю,

ця таємнича сила

під маскою ніжної меланхолії

роки і роки невтомно

водить моєю рукою –

пише вірші про світ Носу.»

 

У великому сучасному світі з межами, що дедалі більше розмиваються тематика проблеми збереження ідентичності є до болю актуальною.

«Я пишу вірші тому, що я все ще хочу знайти мою загублену дримбу у галасливих танцклубах міста.»

 

Тонко вплетені у поетичну канву відсилання до епосу, традицій, обрядів – є своєрідним постійним нагадуванням світу, про те «хто ми».

 

Поет уміло балансує між магічним і ліричним, між філософією і фольклором, пливе течіями «пошуків коренів», впадає у ріки меланхолії, але лишається на плаву життя. Дж. Мадзя дивиться на навколишнє очима представника народу Ї, а говорить про нього словами громадянина світу з вищою філологічною освітою – і саме ця позиція дозволяє його віршам вмістити у собі смислове різноманіття різних культур і робить їх оригінальними.

 

«П івдню, часами бідний,

я к висохлі груди італійських матерів.

У тьмяному світлі лампи

читаю рядки поезій Квазімодо

і розумію, чому цей

стражденний скиталець

хотів заснути в востаннє на твоїх грудях.

Півдню, я хотів би стати твоїм співцем,

залишивши слова любові людини Ї.»

Взагалі, мотиви пошуку себе, підбиття підсумків, втрат, самотності, надії, любові, віри ті мотиви, які тісно закріпилися за світовою лірикою протягом століть її існування.

Дж. Мадзя не боїться щирості, не боїться нагадати ні собі, ні іншим, що життя коротке, що людське порозуміння – це не порожні слова, і що всі люди світу у стражданнях однакові.

 « Скільки в ньому одному любові до людства – на нас усіх цілком вистачить!» – ця фраза неодноразово лунала у поетичних колах на адресу Дж.Мадзя. «Це свого роду китайський Волт Вітмен. Він зовсім не гігант фізично, у нього маленькі руки, але їх йому вистачає, щоб обійняти всю земну кулю. Така і його поезія – вона всеобіймаюча ».

Поезія Джіді Мадзя – самобутня, міцна, як і його коріння; сильна, як його віра і відданість життю, вітчизні і коханню:

«Якщо я тебе вибрав, то я тебе вже не зраджу».

 «Вогонь і слова» Дж. Мадзя у перекладах Теодозії Зарівної – це унікальна поетична синергія, де ціле більше простої суми своїх частин. Де місія перекладача – передати атмосферу іншості, не «усунути» читача, не змусити його дивитися на світ очима іншого, а познайомити з існуванням іншого всесвіту і дати відчути переданий автором діалог з давньою історією малої народності Ї, осягнути біль та глибину її коріння. 

«Поезія не вмирає, її дихання рівніше за ватерпас.

Хоча вона – не свята і не відпускає гріхів,

але, вірте, вона – моральний суддя і свідок,

що лишає свій голос на скрижалях вічного часу.»



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери