У руках книга, а відчуваю, що тримаю згусток болю. 

«Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші» Володимира Вакуленка-К. – особливе видання, бо ж на його сторінках відбиток війни, «реанімовані» письмові свідчення, буквально підняті з-під землі.  Це розмова з письменником, мука якого волає в кожному з нас. 

Здається, історія спротиву Володимира Вакуленка, його загибелі, пошуку тіла та захоронення, як і доля його Щоденника, написаного в окупованій Капитолівці, вже осмислені-обговорені багатьма і повсюди. Але розгортаєш сторінки книги, починаєш читати і за сльозами не бачиш  рядків. Знову і знову розриває страшний біль несправедливої втрати. 

Книга складається з кількох частин. Це безпосередньо Щоденник та вірші Володимира Вакуленка, а ще розповіді тих, хто знав письменника. У супроводі документальних фотографій, ілюстрацій Валерія Пузіка, архівних та хронікальних довідок кожен із розділів кличе пам’ятати, проговорювати, ставати сильнішим. Зворушує есей Вікторії Амеліної «Історія однієї перемоги», що є прологом до книги та ще одним пам’ятником Письменникам Розстріляного Відродження.

Нестерпно осмислювати події війни, зафіксовані людиною, що мислить образами і малює емоціями. Війна в Щоденнику занадто безглузда на фоні сільських вуличок, садка і парканів, де мали вирости квіти, а впало російське сміття. Трагічність свого становища Володимир Вакуленко пояснює болісно, але стійко: «Поруч зі мною дитина – до всього з особливим сприйняттям усього, що навколо»; «мова про будь-яке геройство типу зупинити БТР чи ін. – то у великих містах, а ми маленьке селище, де можливо зібрати патріотичних людей  – максимум 2-3 чол.»; «я знав, що такого приниження мої нерви не витримають»; «знав, що мене рано чи пізно здадуть».  Намагання протистояти окупантам хоч би внутрішньо, допомагати своїм, оберігати життя рідних вилилися в оті 35 сторінок блокнота в клітинку. Технології (телефонний зв’язок, інтернет), звичні для сучасної людини, вже не мали жодних функцій у пеклі, принесеному ворогом. А паперовий блокнот, як Шевченкова захалявна книжечка, витримав, щоб свідчити. Пройнятий стражданнями, наповнений світлом душі письменника-ангела, він став візією боротьби, а не лише текстом. 

У книзі «Я перетворююсь…» вміщені вибрані вірші Володимира Вакуленка, написані ще до великого російського вторгнення. Поезії промовляють категоріями краси і потворності, правди і підступності, ніби коди часу, який врешті захлинувся війною. Приголомшують пророчі символи, які бачив і відчував поет: «для бою ця пісня-вдова» («Саґа маків»), «хтось навчився припиняти цілунками війни» («Свіжиться м’ятою»), «мій бог – кусень хліба», «мої молитви – рідні діти» («Анархохрамище»). 

Особливим контрастом війні є вірші для дітей. Вражає несумісність бомбардувань, страху, голоду, які пережив письменник зі свої сином, і щасливе минуле, де «весна в квітучій хустці» іде «зеленити стебла трав», клумба біля хатки стоїть «в різних кольорах рабатки», кульбабка святкує день народження, «добра осінь» «шиє звіряткам ковдри», а котик примостився спатки на руках. 

До книги увійшли й розповідь журналістки Катерини Лихогляд, яка розслідувала загибель Володимира Вакуленка («Записи під вишнею»), спогади колишньої дружини Ірини Новіцької («Остання розмова») та письменника Сашка Дерманського («Сповнене любові серце вічної дитини»). Це роздуми про знакові епізоди з життя поета, його вдачу, талант, прагнення, мрії.

Книга вміщує великий світ людини-борця. Постійно відчуваєш   присутність автора. У своїй передмові Вікторія Амеліна звернулася до читача: «Володимир Вакуленко вів щоденник, сподіваючись, що ви його прочитаєте. Тож, якщо тримаєте цю книжку в руках, письменник Володимир Вакуленко переміг». Так, він переміг!

«У що я перетворюсь?», – запитав себе поет у вірші «Перевтілення». І сам відповів – у «серце без почуттів, очі без погляду». Жахливе пророцтво! Страшні факти загибелі тепер стали документами  війни, що мають розслідуватись трибуналами. Перетворення з фізичного в духовне усе ж подолало смерть. Пам’ять про Володимира Вакуленка – це перемога світла, яка виводить з пітьми. 

Важливо говорити про письменника, читати його твори, щоб продовжувати життя духовне. Наш зболений світ теж має перетворитись: перейшовши чорне попелище, виростити квітник із різнокольоровими   рабатками.