Про цю жінку чули майже всі. Комусь її ім’я знайоме з історичних розвідок, хтось дивився про неї кіно, а хтось користувався серією польської косметики, названої на її честь. Прекрасна полька, якій вдалося підкорити серце славетного полководця і мудрого правителя. Якою вона була насправді, що привело її до алькову Наполеона, як складалася її доля? На ці питання спробував відповісти знаний український письменник Василь Добрянський у своєму новому романі «Пані Валевська. Фатальна жінка Наполеона».

Добрянський добре відомий нашому читачеві творами, написаними в дещо інших жанрах, аніж біографічний роман. До цього він написав чимало детективно-пригодницьких книжок, серед яких є й романи, створені на історичному матеріалі. А тут «чиста», хоча й, звичайно, белетризована біографія реальної історичної особи. Цей жанр був надзвичайно популярним за радянських часів, коли автори на потребу часу створювали величні образи яскравих діячів минулого. Потім він підупав і зараз аналогічні твори зустрінеш не часто (хоча наш буремний час буквально кричить щодо необхідності нових книжок про діяння славних предків українців). Тому Добрянський трохи ризикував, вийшовши на книжковий ринок з романом про життя прекрасної польки, яка померла двісті років тому і практично не пов’язана з вітчизняною історією. Так, для наших сусідів-поляків це, беззаперечно, ікона, легенда. А для нас? Чи може вона нас зацікавити в цей жорстокий і суворий час? Чому навчить, про що свідчитиме? 

Як не дивно, може і зацікавити, і навчити. Бо ситуація, змальована Добрянським у романі, і час, обраний письменником для відтворення, дотичні до нашого часу. Війна і доля країни – ось про що пише романіст. Війна примушує суспільство шукати сильного союзника, який би допоміг, захистив від зовнішнього хижака, що рве Вітчизну на шматки, і разом з тим шукати засобів для порятунку. Чи не нагадує це те, що відбувається з нами зараз? Польща також колись була частиною Російської імперії (і не лише її), якій врешті-решт таки пощастило відновити свою державність (аж двічі впродовж буремного ХХ століття). Чим не приклад для України? Так, не став Наполеон визволителем нації, не виправдав покладених на нього сподівань. Проте ще й досі поляки вдячні йому за саму спробу допомогти їх, про що свідчать рядки з їх національного гімну: «Дав нам приклад Бонапарте, як звитяжить маєм». 

Цей роман поза всім тим, що в нім є, про жертву, покладену на вівтар любові до Вітчизни. Драматична історія молодої польки Марії Валевської дуже нагадує сюжет новели Мопассана «Пампушка». І там, і там суспільство вимагає від дівчини пожертвувати собою, віддавшись іноземцю, щоб врятувати інших. Спочатку героїня Добрянського сама відчуває себе чимось на кшталт повії, змушеної при живому чоловікові віддавати своє тіло на поталу чужинцю. Переживання Марії викликають гаряче співчуття, а резони, які наводять польські сутенери-аристократи не сприймаються серйозно. Як можуть люди, які вважають себе добрими християнами, штовхати молодицю в гріх? Увесь короткий життєвий шлях, пройдений юною графинею до цього, був сповнений втратами й стражданнями. Невже вона приречена на довічні страждання?

Сам момент «жертвопринесення», після якого Марія відроджується, немов фенікс з попелу, готовою до нового кохання, прописано трохи невиразно. Зрозуміло, що це досить складна і делікатна ситуація. І все ж... Далі вже все йде ладно й складно. Характери і Марії, і Наполеона показані у повноті і є психологічно вмотивованими і достовірними. Історія їх шаленого, хоча й короткого роману викладена в подробицях, ретельно реконструйованих автором внаслідок опрацювання численних історичних джерел. Доля зіштовхує красуню й імператора в трагічні для володаря Франції моменти. Марія стає для нього (власне як і він для неї) рятівним кругом. Вона названа письменником «фатальною», себто, «доленосною». Так і є, хоча «фатальна» має дещо інше, більш негативне тлумачення. 

Окрім героїні і героя в романі виступає ще безліч реальних постатей того часу. Про одних сказано більш докладно, інші згадуються побіжно. Вдачею, поза сумнівом, є образи старого графа Валевського, письменниці-феміністки Жермени де Сталь, представника польської аристократії князя Юзефа Понятовського. Вміло відтворено місцевий колорит описуваних локацій. Автор не переобтяжує оповідь надмірними подробицями, даючи їх рівно стільки, щоб зробити картинку достовірною. Досить вдало вирішено питання і щодо мовної характеристики персонажів. Як на наш смак, то сюжету трохи не вистачає «екшену», динаміки. Проте додавання до колізії авантюрно-пригодницького елементу, майстром чого є Добрянський, навряд чи покращило б твір, який за жанром є зовсім не любовно-сентиментальним або ж історико-авантюрним романом.