Десь сорок з гаком років тому видавалася й була досить популярною серія історико-революційних творів «Полум’яні революціонери», героями яких були «борці за волю народу». Вони змагалися у спритності з мерзенними царськими посіпаками, розповсюджуючи і ховаючи підпільну літературу, тікаючи з в’язниці або каторги, збираючи навколо себе робітничі гуртки, організовуючи страйки й демонстрації, грабуючи банки ненажерливих багатіїв аби передати вкрадені гроші на потреби партії. Новий роман Андрія Кокотюхи «Ва-банк у Харкові», вийди він у ті часи за умов подолання тенет радянської цензури, мабуть, був би надрукований саме в цій серії. Адже сюжет його точно вписується в її жанрові рамки: група революціонерів (навіть дві, одна з яких пов’язана з національно-визвольним рухом), використовуючи кримінальних злочинців, робить «екс» (термінологія того часу), щоб віддати гроші на святу справу. Проте вийшов він у наші дні, тому є певні «але»…

Ця книга трохи незвична для сучасної української белетристики, бо відроджує трохи призабутий у нас жанр авантюрно-пригодницького роману, головним героєм якого є невловимий і спритний симпатичний злочинець, який протистоїть офіційній владі і постійно знущається з її представників. Найкраще цей жанр було представлено у французькій літературі численними романами про пригоди Рокамболя і Арсена Люпена. Цей останній неодноразово згадується на сторінках книги Кокотюхи, ставлячи її у певний жанровий ряд. У вуста персонажів автор часто вкладає власні думки щодо ролі розважальної літератури, обстоюючи її рівноправ’я з літературою «високою».  

Романіст дає читачеві ключ для розуміння свого твору, його задуму, головної ідеї, образної системи. А задум цей, як на нашу думку, полягав у тому, щоб насамперед показати славне місто Харків та його мешканців на початку ХХ століття, точніше в період першої світової війни. Паралелі з нашим часом явні. Велике місто, нікому не потрібна жахлива війна, налякані й зневірені люди, які шукають свого місця під сонцем. Видалося, що саме це було головним для автора, а не численні хитромудрі плани грабіжників і анархістів щодо пограбування банків.

Досить вдало змальовано місцевий колорит. Кокотюха не вперше розробляє харківську тематику у своїх творах. Перша спроба відтворити образ славного центру Слобожанщини була зроблена в одному з романів циклу «Вигнанець» - «Вигнанець і перевертень». Щоправда, події твору відбувались переважно в заміському маєтку, тому сам Харків залишився десь на периферії сюжету. У «Ва-банку» він стає повноправним героєм оповіді. Змальовано багато історичних локацій, пам’яток архітектури, згадано реальних діячів харківського суспільства 1916 року, ба, сам сюжет з пограбуванням банку взятий з реальної історії. Аби розширити інтертекстуальний простір твору, на додачу до пригод Арсена Люпена Кокотюха вводить до оповіді фігуру відомого сищика царських часів Аркадія Кошка, який також був героєм багатьох пригодницьких оповідань і повістей, які масово видавались у Російській імперії межі ХІХ-XX століть. 

Цікавим видалось те, що в романі практично немає позитивних героїв. Ані брати Пугачі, ані полум’яні революціонери Бродського, ані представники польського вояцтва, прибулі до Харкова з Одеси, не можуть називатись позитивними. Звичайно ж, немає таких і серед царських поліційних чиновників, хоча Кошко зображений з відкритою симпатією (мабуть, з огляду на роль його фігури у становленні розважальної літератури). Павло Пугач – «благородний» злодій на прізвисько Артист і його брат Прохор – фактичний мозок злодійського тандему не викликають симпатії з огляду на обставини, в яких вони діють. Революціонери ж показані справжніми бандитами-зарізяками, для яких людське життя нічого не варте. Захоплення викликають хіба що хитромудрі плани Прохора з пограбування банків. Тож сумний фінал більшості з персонажів не викликає такого вже великого смутку. Як то кажеться, катюзі по заслузі. 

Письменник і видавець обіцяють продовження, де події відбуватимуться у вузлові для суспільства і Харкова моменти. Що ж, чекаємо…