Хороша книга - та книга, що продається. А успіх письменника визначається пізнаваністю і гонорарами. Так трапилося, що мистецтво вже вимагає не жертв, а спонсорів. Добре, що не можна приватизувати алфавіт.

Ба більше - з´явилася нова загрозлива тенденція - береться публічна людина і під його брендом видається книга. І не так важливо, що написав її не він, а літературний раб. Важливо, що вона буде продана. Можна узяти нікому невідому скандальну тітоньку з Рубльовки, вкласти в неї півтора мільйони доларів, і вийде Оксана Робськи. (Ціна вкладення була офіційно оголошена). Література - це бізнес. І політика. А іноді великий бізнес і велика політика. На останній московській книжковій виставці найбільше книг-новинок було про Володимира Путіна.

Але я не збираюся критикувати Росію, тим паче там розуміють, що самосвідомість країни починається з літератури. Величезні московські бігборди лаконічні: «Читайте книги». Соціальна реклама теж оспівує літературу: «Читайте дітям не нотації, а книги». «Головне у вашому житті висловлене - і є справжня література». «Ви можете розмовляти з Толстим і Достоєвським, читаючи їхні книги».  

У нас все інакше. Ми до багнета прирівняли перо і перекреслили цим пером своє минуле. Особливість української літератури полягає у тому, що вона почата з чистого аркушу. Українська література радянського періоду не вважається українською. Радянську літературу взагалі збираються вилучити із бібліотек. А дореволюційна вітчизняна проза безнадійно неактуальна. Перервана нитка,  а в літературі як ніде необхідна спадкоємність поколінь.  

На жаль, у нас письменником може стати будь-яка людина, яка більш-менш виразно пише українською мовою і при цьому не любить Росію. Але для того, щоб сказати своє слово у великій літературі, цього замало. Толстой ставив питання: «Чи є на землі значення, яке не піде разом зі мною?» Достоєвський був зайнятий пошуком прекрасної людини. Солженіцин був стурбований проблемою «як облаштувати улюблену країну».  

Я вважаю, що є вічні і сьогочасні цінності,  вічна і тимчасова література. Випадкове може стати відомим, але не надовго. Тому в творчості не варто дрібнити і прилаштовуватись під ситуацію.

Пушкін вважався третім поетом Росії після Жуковського і Крилова. Але час все розставив на свої місця. Пушкіна ми розтягнули на цитати, байки Крилова іноді згадують, а Жуковського ніхто не пам’ятає. За радянських часів за право називатися першим поетом в СРСР билися Євген Євтушенко і Роберт Рождественський. Володимир Висоцький в цьому списку навіть не значився. Але нащадки назвали першим поетом саме Висоцького. Отже хто знає, може кращим письменником нашої епохи виявиться який-небудь безіменний письменник, який не умів розкручуватись…