
Re: цензії
- 18.08.2025|Володимир Гладишев«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
- 12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПолтавська хоку-центричність
- 07.08.2025|Ігор ЧорнийРоки минають за роками…
- 06.08.2025|Ярослав ПоліщукСнити про щастя
- 06.08.2025|Валентина Семеняк, письменницяЧас читати Ганзенка
- 16.07.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаПравда про УПА в підлітковому романі Галини Пагутяк
- 10.07.2025|Дана Пінчевська"Щасливі ті люди, природа яких узгоджується з їхнім родом занять"
- 10.07.2025|Володимир СердюкАнтивоєнна сатира Володимира Даниленка «Та, що тримає небо»
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
Видавничі новинки
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
- Мар’яна Копачинська. «Княгиня Пітьми»Книги | Буквоїд
- "Моя погана дівчинка - це моя частина"Книги | Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Аталанта"Проза | Буквоїд
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
Авторська колонка
Стяги на стяги
Майже перша ночі. Львівський перон, російська мова. Так завжди перед посадкою на Луганський. Потяг «Львів–Луганськ», темне плацкартне черево, розігріте важким сонцем вдень.
Характерний запах всередині, він не символізує схід і захід, їхню поєднуваність, принаймні тут. Пиво вже не рятує, вікна глухо задрапані ще з майже часів Міленіуму. Поки що відсуваєш момент розуміння, що так буде більше доби. Рушили. Постіль, задуха, пропозиції чаю, все як завжди дорогою в країну териконів.
Зранку маршрутна міліція. Дивна, як все у нас. Спершу возик з пивом і веселою жіночкою, а за ним вони, з цивільним кодексом про заборону розпиття напоїв у громадському місці і наполегливими повторами «у мене своя робота». Співпраця - краще не вигадаєш. Наступної ночі вистрибую на перон в Алчевську. Навпроти тягнеться металургійний - темний велетень (в дев´яностих тут відстрілювали директорів, як на полюванні), притиснув землю собою, дихає жовтим в небо, не квапиться. Донбас - синонім масштабу. Це, напевно, через особливу степову стихію, відкритість простору диктує людині режим незамкненого серця. З вокзалу таксівкою - на балконі вже чекають. Душ, чарка, недовга розмова, міцний сон.
Вдень знову спека, будинок розпікається і не встигає вистигнути вночі. З вікна заздалегідь спалені чорні кургани - так називають там степові зони. Палять їх завчасно, контролюючи вогонь. Страх пожежі такий, що заборонено будь-що палити на подвір´ї. Кілька років перед тим під Луганськом згоріло чверть села. Рух вогню, кажуть, тоді не піддавався логіці. На одному з подвір´їв святкування срібного весілля закінчилось трагедією. Люди навіть не встигли сісти за столи - вогонь був голоднішим. Хто захоче - запросто знайде тут містику. Степ помстився.
Луганщина може заскочити незвиклих. Ці рядки - засторога. Шансон як тло. Дивна пристрасть водіїв до тюремного шансону. Брак романтики проявляється саме через таку форму. Причому водії ці зовсім не належать до колишніх «арештантів», мають абсолютно відмінну від згаданих психіку, інше зовсім життя. В громадському транспорті музику цю слухають всі - від малого до старого, жінки, молоді дівчата. Від цього чи не найбільше починаєш розуміти культурні дистанції, відстань, яку складно стягувати на будь-яких рівнях. І разом з цим згадуєш, що звідси Микола Руденко, з Белянки, поруч з Сутаганом, Василь Голобородько (Перевальський район), інші... Як це пов´язати з загальним тлом «Золотих куполов»? Тут пригадалась поезія Вольвача «Як мені пов´язати цей день»?, де він пошуковує у позафізичному вимірі відповідь на спільне Юрка Тютюнника і Супи (вуркагана з передмістя Запоріжжя).
Жіночки, що працюють у житлово-комунальних закладах. Українська у них запалює почуття власної величі за металургійний край, що (у чому вони тяжко переконані) годує Захід. Постава, мова, спосіб викладу, а головне бездоганне знання історії, особливо західних земель «во время Отечественной» виформовує «я вообще шовинистка». Це нокдаун. Її колега, парадоксально, але, заповнюючи бланки українською мовою, на всі двісті підтримує товаришку після мого зауваження «хіба я на урок історії прийшов?».
Російські прапорці в маршрутних таксі, машинах, навіть на поштовій скринці. Контрабанда ідеології. Маленький триколір як крайня точка ідеологічно-духовної інфляції тих, хто відповідає за мислення людей того краю. Не здатні витворити власну ідеологічну платформу, списують її, як учень з ослячої парти у школі диктант у сусіда.
Георгіївська стрічка. Тулять її всюди, де лиш є можливість. Це тут сприймається як відповідь на червоно-чорний прапор. Червоний прапор перемоги для багатьох навіть там заляпаний кров´ю, а тут вдала можливість підкинути символ тільки перемоги. І це знову два абсолютно різні світи, де одна сторона про другу (на рівні звичайних людей) знає дуже мало. Чомусь ще залишається на Донбасі питання про те, «а чи правда, що у Львові не обслуговуватимуть в магазині, якщо звернешся російською?»
Ці чотири підстави бути заскоченим насправді є сигналами про речі незворотного характеру. Дистанція поглядів розширюється. Істеричні крики лише збільшують відстань. Георгіївська стрічка і червоно-чорне знамено як символи контркультури одна до одної.
Історична аберація, що відбувається на сході країни, замовчування, стирання з пам´яті українського геноциду призводить до станів, що змінити їх буде вкрай важко. Переконувати кілька поколінь у цьому фактично неможливо. Ось і виходить ситуація, де не ігнорувати офіційні медіапропозиції влади мисляча людина не може і заразом опертись на плече сусіда також не вийде. Українство поволі заганяють у гетто.
Рецепти з цієї ситуації різні. Але дієвого не знає ніхто. Вибори, в які насправді вже мало хто вірить (йдеться про зміни як результат). Якраз змін не хоче ніхто. Совок зчаста промовляє з людей, що розмахують червоно-чорним по правому берегу Дніпра. Можна вже закладати у штатний розпис рад різних рівнів посаду націоналіст і оголошувати конкурс. Відсутність люстрації як єдиного реального виходу з цієї ситуації якраз підтверджує - зміни для українського життя чужі. Принаймні тепер. Є ще один рецепт, який можна випозичити в ІРА, але вочевидь, соловейко не співає ще на повен голос в серцях.
Коментарі
Останні події
- 20.08.2025|19:33«А-ба-ба-га-ла-ма-га» видало нову книжку про закарпатського розбійника Пинтю
- 19.08.2025|13:29Нонфікшн «Жінки Свободи»: героїні визвольного руху України XX століття крізь погляд сучасної військової та історикині
- 18.08.2025|19:27Презентація поетичної збірки Ірини Нови «200 грамів віршів» у Львові
- 18.08.2025|19:05У Львові вперше відбувся новий книжковий фестиваль BestsellerFest
- 18.08.2025|18:56Видавнича майстерня YAR випустила книгу лауреата Малої Шевченківської премії Олеся Ульяненка «Хрест на Сатурні»
- 18.08.2025|18:51На Закарпатті відбудеться «Чендей-фест 2025»
- 17.08.2025|11:36«Книжка року’2025». ЛІДЕРИ ЛІТА. Номінація «ВІЗИТІВКА»
- 16.08.2025|08:45«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Дитяче свято»
- 15.08.2025|07:22«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Обрії»
- 14.08.2025|15:07На BestsellerFest Юлія Чернінька презентує трилер «Бестселер у борг»