Виявляється, дівчині чи жіночці (не цікавився її віком і статусом в силу того, що на посаді директора - директор, а не гендерні фокуси ) важко було.  Бо треба було і реєструвати установу, і розміщувати, і меблів їй не дали... Так, наче бюрократія - щось таке, чого нема у згадуваній нею Польщі чи в будь- якій іншій державі. Дивно читати було її нарікання на проблему розміщення столів і кабінетів – невже треба було прем’єру прийти їй кабінети вибирати? Зрештою, пані не знала куди йде? і як же перемагала в конкурсі на посаду - романтичними візіями? 

Взагалі, наші конкурси на державні посади – то щось таки дивне. Ось тут перемогла журналістка, яка не керувала жодною структурою, була лишень журналісткою у медіа, роботу яких організовував хтось інший. Сама ж вона відзначилася серією інтерв’ю з письменниками – якісними, треба сказати, інтерв’ю, які я із задоволенням прочитав, скажімо, у харківському журналі «Березіль». Але ж, сам будучи журналістом і тривалий час працюючи редактором місцевої газети, знаю, що то таки велика різниця. Журналіст дбає про якість матеріалу, а редактор – в тому числі і про кабінети, столи, комп’ютери, все те, що так сприкрилося пані Терен у ранзі директора Українського інституту книги.  

Та найголовніше, що ця пані переконана - на бюджетну підтримку українського книговидання ЗАБАГАТО виділено грошей! 

Так і пише: " Чи є потреба ринку в такій кількості підтриманих державою книжок? Чи є у видавців цього року така кількість суспільно-значущих видавничих проектів, які мають бути підтримані за кошти платників податків? Ми теж неодноразово вже говорили, що у Польщі на подібну програму, яку реалізує Міністерство культури, виділяється щороку близько 30 мільйонів гривень. ...Бюджет програми у 2018 році має бути суттєво зменшений". 

…Нещодавно я був у школі на Новгород- Сіверщині і там на полицях бібліотеки рясно, як бур’яну на неполеному городі, книжок, на зразок тієї, що я тримаю в руках – “Юность Леніна». Зате класики, передбаченої для вивчення шкільною програмою, обмаль.
Пані Терен, певно, не була в бібліотеках далі Києва і не уявляє яке там убожество - совкове, комуняцьке, а списати його не можуть, бо нічим замінити фонди. І коли нарешті йдуть гроші на книги, які саме за бюджетною програмою прийдуть у бібліотеки - вона каже, що забагато, вона не може освоїти... 

Думки експертів

Сергій Павленко, заслужений журналіст України, автор книг про добу і постать Івана Мазепи: «Талановитий журналіст просто може бути бездарним керівником, бо одне діло писати, а інша справа - організовувати. На таку посаду все-таки треба  призначати якогось літератора з досвідом управлінської роботи. Із заяви-плачу Терен видно, що вона була абсолютно не готовою до чиновницької роботи... Я думаю, що якби мене призначили керувати штабом Збройних Сил, то я теж почувався подібно і запанікував би...»

Олександра Коваль, організатор знаменитого Льівського Форуму книговидавців: "Ідею українського інституту книги ми почали обговорювати у 2005 році. Дивилися за діяльністю Польського інституту книжки, який був створений незадовго перед тим і досягнув великого прогресу. І нам здалося, що це дуже правильний шлях – мати координуючий центр, який би об’єднав кілька вертикалей (книговидання, популяризацію читання і систему освіти). Бо не залучаючи хоча б одну з цих ланок мало що вдасться зробити».

Олександр Афонін, голова Асоціації українських книговидавців: «Я ставлюсь до Інституту книги, як до державної установи, на стадії її формування, якій потрібен потужний керівник зі знанням видавничої справи, як такої, та нинішніх реалій книжкового ринку, а також який має досвід адміністрування в системі державного управління. Потрібна людина, яка матиме системне, а не фрагментарне бачення ситуації загалом і спроможна зібрати навколо себе найбільш креативних представників професійного середовища і розробити покрокову стратегію розвитку вітчизняного книговидання та його вихід на міжнародний книжковий ринок гравцем з потужним асортиментом різножанрової літератури, а не сиротою з десятком назв і авторів в руці. Однак вся ця робота вимагатиме серйозного і агресивного протистояння з органами нинішньої влади з метою кардиальної зміни її ставлення до вітчизняної книги, як до унікального та універсального інструменту формування людської особистості, нації і держави. Інструменту - без якого держава ні існувати, ні розвиватись не зможе. Наслідком цього "протистояння" має стати зміна низки законів, урядових постанов і регуляторних актів, які, в їхній нинішній трактовці, будь-які зусилля, по розбудові інституту і забезпечення його ефективної діяльності, зведуть нанівець».

А народний депутат України Олег Медуниця регулярно  зустрічається  з бібліотекарями Сум.  Тут 18 бібліотечних філій. «Вони поскаржилися на проблеми із постачанням книг, в тому числі  місцевих авторів, - каже народний депутат. - От я і скористався підвищеною депутатською зарплатнею та придбав книги, які бібліотекарі замовили».

Лишається, сподіватися, що керівником Українського інституту книги таки стане людина, яка не тільки любить книгу, але й дбатиме про бібліотеки, бо, за словами народного депутата Олега Медуниці, вони стають центрами спілкування громадян.