Жанр: детектив

У вступному слові Юрій Камаєв дещо помилково визначив піджанр нового роману свого колеги й земляка, кременчанина Віктора Янкевича. «Крутий» детектив – це не зовсім те, чим є «Копія». Як і вдалий дебют «Тенета» наступна історія має яскраво виражене соціальне навантаження. Що вирізняє українські прозові твори, і не лише детективного жанру, дія яких розгортається в невеликих містах. Соціальне й соціалізація менш характерні для натури й інтер`єрів мегаполісів. А герої, як головні, так і другорядні, можуть не знати – і не знають! – на ім`я одне одного, навіть живучи в сусідніх під`їздах.

Проте маленькі міста також приховують великі таємниці. Одна з таких – нерозкрите убивство, скоєне в Теренці (читай – Кременці) за двадцять років до того, як розгортається дія роману. Автор з перших сторінок окреслює невелике коло дійових осіб, що, як у індійському фільмі, одне одному мама-тато, брат-сестра чи давно й близько знаються. Саме у цьому – логіка дій Гліб Хмель на прізвисько Жеглов.

До речі, воно чітко окреслює цільову аудиторію роману – чому Гліб – Жеглов, знають лише ті, кому максимум 35 років і старші. Згвалтовано й убито його однокласницю Світлану, Рівно двадцять років тому таким самим способом убили іншу дівчину – однокласницю Глібового батька, що потягнуло за собою ланцюжок родинних трагедій. Нинішній злочин – точна копія того, нерозкритого.

Але про логіку оповіді, за якою всі дійові особи давно знають одне одного. Гліб – не професійний сищик. Він узагалі не має стосунку до правоохоронних органів й навіть не належить до людей інтелектуальної праці. Гліб ремонтує автомобілі на СТО в Польщі, він типовий український заробітчанин. Як усякий герой детективу, мусив би мати девіації. Найпоширеніші – алкоголізм, наркоманія, приховані внутрішні демони, як, наприклад, у Декстера Моргана, маньяка-детектива з циклу романів Джеффрі Ліндсея. Проте складно назвати відхиленням від норми залежність від сексу, яку має Гліб, культивуючи лише випадкові зв`язки й не пояснюючи, чому саме такий спосіб життя йому імпонує. Словом, праведне бажання Гліба знайти справжнього вбивцю й виправдати брата Василя, з якого в поліції брутальний слідчий Богдан Петрович вибив зізнання, має розбитися об цілковиту безпомічність на території розшуку. Тож знайомство з усіма учасниками виручає. Треба просто ставити питання, здіймати цим самим хвилю, лягати на неї й пливти, куди винесе.

«Круто звареним» усе це детектив «Копія» не робить. Натомість продажні, жорстокі копи, всесильний місцевий князьок Анатолій Юрійович, його розбещений синок-мажор Володя й шалена дівчина-злодійка, для якої не існує міцних замків, наближають роман за стилістикою до нуару.

Тим більше відповідність помітна, коли на сцену виходить чи не єдиний багатовимірний персонаж, алкоголік дід Петро. Читач бачить його на перших сторінках, і авторська майстерність Янкевича як автора детективів полягає в тому, що він притримує його, мов туза в рукаві. Вводячи в гру, почату Глібом і крадійкою Анею-Енджі, поступово, не відразу, на правах дійової особи другого плану. Бо насправді, як покаже фінал, саме дід Петро і є, по суті, головним героєм роману. Адже двадцять років тому цю історію почав він, йому й закінчувати.

Далі, зрозуміло, розкривати сюжетні повороти нема смислу, бо йдеться про детектив у його чистому вигляді. Спершу другий після «Тенет» роман Янкевича дещо розчаровує прямолінійністю ходів, банальністю діалогів, чорно-білими фарбами персонажів, що відсилають до стилістики 1990-х, коли «про бандитів» писали тільки в Росії, й референси, здається, звідти. Проте – здається тут ключове слово. Як і в «Тенетах», все, що нібито ясно й просто, стає з ніг на голову, а отже – остаточно зрозумілим, на останніх сторінках. Тож чистоти жанру автором укотре дотримано.

Оцінка*****(-)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:                                 

*  Жодної надії;                                   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                                 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                                 

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                                 

***** Так тримати!                                 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                             

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.