Re: цензії

«Діждуться, суки, що народ за сокири візьметься», - бурчить у одному з епізодів головний лікар районної лікарні Григорій Костогриз. Також він кілька разів всує згадує незлим тихим словом медичну реформу. Інші персонажі нарікають на замовні розслідування корупції в медичних установах – мовляв, влада закриває очі на високопоставлених хабарників, тож шукає крайніх серед бідних та чесних лікарів. Є згадка про завелику кількість паперової роботи, яка забирає в українських ескулапів чимало корисного часу - аби не писанина, то й працювали б ефективніше.

Словом, у новому романі «Шпиталь» знаний майстер українського детективу Олексій Волков пішов битим раніше шляхом. Він вустами своїх героїв уже критикував соціальні виразки й злочинну владу в трилері «Вовчий місяць», чим, власне, забалакав сам трилер. Тепер викриття тотальної корупції робиться в «Шпиталі». Героїчна боротьба команди медиків із районної лікарні Нового Роздолу чим далі, тим більше зажовує основну сюжетну лінію – пошуки скарбів, захованих у підвалах старого приміщення, в якому розташована лікарня.

«Здавалося, невдалі обставини та фатальні збіги посипалися на нього одночасно звідусіль», - так думає Григорій Костогриз, коли до побутових проблем із заміною вікон, де силовики розгледіли корупційну схему, додалася смерть дуже важливого пацієнта – мера міста Замриги. Колектив лікарні змушений забути про внутрішні чвари й поволі гуртуватися, аби протистояти спробам влади знищити медичний заклад – в буквальному смислі. А ще ж треба скарби шукати! З якогось моменту їхня наявність перестає бути таємницею для обраних, від чого головна інтрига роману дещо втрачає, перестаючи поступово бути такою.

У «Шпиталі» Олексій Волков змішує не лише жанри, а й власні напрацювання. Районна лікарня й пригоди в ній уже були основою сюжету його давнішого роману «Лікарня на відлюдді». Екскурси в минуле – хід, використаний ним у бойовику «Емісар». Нарешті, складний багатошаровий сюжет, в якому часом важко встежити за всіма персонажами – зі згаданого вже «Вовчого місяця».

Класик американського «чорного» роману Раймонд Чандлер теж використовував свої ж прийоми з твору в твір – наприклад, трансформував кілька оповідань в один роман. Так зшито сюжет «Вічного сну». Але різниця в тому, що Чандлер привів розрізнені сюжети до спільного знаменника й об`єднав одним героєм – приватним детективом Філіпом Марло. Читач знає, чого хоче цей герой, і стежить за його шляхом до мети.

В принципі, читач готовий зрозуміти, чого хоче колективний герой «Шпиталю» й прийняти правила гри, задані автором. Проте Олексій Волков краще за читача знає реалії як окремо взятої районної лікарні, так і української медицини в цілому, тож йому кортить вивалити все під одну обкладинку. Результат: пошуки скарбів то є, то нема. Поліція то згадує про лікарню, то раптом забуває. А лінії чисельних персонажів то тягнуться, то обриваються. Словом, дійових осіб у «Шпиталі» багато – і важко зрозуміти, хто з них головний.

Тим не менше, дочитати новий роман Волкова до кінця треба. В фіналі автор нагадує своїм постійним читачам, ким є насправді: передусім детективістом. Тож на останніх сторінках, як водиться, більшість незрозумілих питань детально пояснюється, а теми – ефектно закриваються. Окрім однієї: що саме пропонується. Якщо автор мав намір створити виробничий роман про те, як працює лікарня, й стати на полицю поруч із «Готелем» і «Аеропортом» Артура Гейлі – йому вдалося. Якщо все ж писав детективний чи пригодницький роман – не вичистив важливого для самого себе, але зайвого для сюжету.

Оцінка***(+)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.