Re: цензії

«Марія Іванівна бачила, як Тетяна Безпала вбила свою подружку», - так подумки складає майбутній рапорт начальству сільський дільничний, старшина міліції з екзотичним для нинішнього читача, але не дивним для народжених у СРСР іменем Ревмір. Розшифровується воно, як «революційний мир», і стоїть поруч із такими радянськими новотворами, як Марксен (Маркс та Енгельс), Оюшмінальд (Отто Юлійович Шмідт на льоду), Кім (Комуністичний інтернаціонал молоді), Олімпіада (тут усе ясно) тощо. Ім`я одному з головних героїв свого роману «Вбивство п`яної піонерки» Сергій Оксеник обрав не даремно. В такий спосіб від підкреслює, яку саме епоху описує.

Це – не таке вже далеке минуле. Хоч у анотації зазначається кінець 1950-х, проте пильний читач може визначити точніше. Маємо село Варварку Очаківського району Херсонської області зразка 1961 року. Тут хрестоматійний «застій» почався вже, не чекаючи, поки Хрущова на його посаді змінить «дорогий Леонід Ілліч» Брежнєв. Під час читання складається стійке враження: автор забув про державну політику декомузації й щиро захоплюється радянським минулим, описаним на прикладі життя глибокої української провінції. Що помітив, до речі, не лише я. Але не треба поспішати з висновками.

Села, і не лише на спекотній Херсонщині, лишилися провінцією дотепер. Хіба нинішні сільські діти не обговорюють всерйоз біля вогнища політичні переваги справедливого радянського ладу над лихим капіталістичним. Та й Жуля Верна не читають, Шевченка, до речі, теж. Виглядає, в середині ХХ століття дітям жилося навіть щасливіше, ніж тепер – менше турбот, відчуття повної захищеності, а дрібні проблеми стають глобальними й визначальними.

У детективі «Вбивство п`яної піонерки» - два сищики, котрі ведуть паралельне розслідування одного й того самого злочину. Школяр Вовка раптом виявляє, що в їхньому курнику не шістнадцять, а п`ятнадцять курей. Типовий для села випадок, коли хтось у когось краде птицю. Вовка – хлопчина начитаний, отже – уважний, володіє навиками аналітичного мислення. Йому вдається вирахувати підозрювану – старшокласницю Свєтку. Або дівчину, схожу на неї, хоча стрижених білявок її віку у Варварці небагато. Та потім в курнику знаходяться сліди, котрі наводять на реальнішого підозрюваного – прикрого сусіду на прізвисько Агент.

Так у справу вступає інший сусіда Вовки, той самий міліцейський старшина Ревмір. Оповідь ведеться паралельно від кожної з осіб, і тут автор удається до стилістичного прийому: хлопчик оперує мовою, близькою до літературної, натомість дорослий чоловік говорить для когось диким, а для когось – соковитим південноукраїнським суржиком. «Такого мєрзкого дєла я ще не мав. Стидно признаться, що за приступлєніє. Воно ясно було зразу, що це не нанашій вулиці приступніки» - і далі в тому ж дусі. Але якщо абстрагуватися від сеттінгу причорноморського села кінця 1950-х – початку 1960-х і не вирішувати для себе, що автору важливіше – щемка ностальгія чи паралелі з сучасністю, маємо типову схему для класичного детективу.

Молодий слідчий дістає першу справу. Спершу йде хибним слідом, та потім виходить на вірний. Який не просто приводить до трупа головної підозрюваної, яка закопана у ямі з вапном, а в шлунку – піонерський галстук. Вкрадена сусідська курка, виявляється, піднімає завісу й відкриває очам Ревміра картину корупції, масштаби якої навіть виходять за межі села. У людини, котра організувала злочин, серйозні причини й високі покровителі. Котрі спершу намагаються підкупити старшину путівкою в Крим, а потім – легким порохом руки позбавляють служби, викинувши на маргінеси радянського суспільства.

Натомість повз Вовку все проходить, лиш обдувши легким вітерцем – його з братом просто відсилають на деякий час на Донбас, до родичів. Діти повертаються, коли все влягається. Тут і дізнаються страшну правду. Яка, втім, не надто й лякає.

Автор не так ностальгує, як реконструює дитинство та юність нинішніх 40 – 60-річних. Ретельно ставлячись до кожної деталі провінційного життя радянської людини, Сергій Оксеник при цьому не забуває про сюжет, драматургію, навіть тримає оповідь у рамках, хай дещо вільних, заявленого в анотації детективного жанру. Мета: нагадати про існування не лише великих, а й маленьких трагедій нашого повсякдення. Не важливо, в якій час доби вони трапляються.

Оцінка*****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.