Завжди непросто говорити з інтелектуалом пишучим, а тим паче – з читаючим. Адже у нашу епоху читаючими залишилися хіба найортодоксальніші люди.

Торік світ побачили три нові книги впливово українського інтелектуала, філософа, засновника та головного редактора незалежного культурологічного часопису «Ї» Тараса Возняка «Філософські есе», «Філософія мови» та «Феномен міста». Про них, філософію, атеїзм, математичну лінгвістику, чорні діри незвіданого, відчуття спільності,  політику розповідав автор у рамках традиційних творчих зустрічей у кав’ярні «Кабінет».

– Якоюсь мірою ці три книги пов’язані між собою… В каламарі письменника є один роман, який він пише упродовж цілого життя і увесь час його тягне, – розповідав Тарас Возняк. – Що ж стосується книжки «Філософія мови», то я почав з математичної лінгвістики, спробував формалізувати мову, вкласти її у формули і структури. Але зрозумів, що це спроба, маючи милиці  вилізти на дерево. З іншої ж сторони відчув, що між гілками «дерева слова», що проростає у семантичному і часовому просторі, існують  не описувані чорні дірки незвіданого. Якщо довіритися і кидатися у ці дірки, – витягнеш з діри щось не описане ні мовою, ні математичними конструкціями, ні милицями, якими є раціоналізм.  Раціоналізм є формою людської гордині, це – інструмент, техніка. Ним, як циркулем, намагаються охопити, виміряти весь світ. Це форма перманентної, постійної помилки, на якій людина весь час падає, як на банановій шкірці. Ці циркулі, лінійки – вони весь час змінюються, та людина не стає ближчою до того, що намагається виміряти. Цей інструмент страшенно зневолює людину, робить її заручником. Це є величезною загрозою.

Попри те, що Тарас Возняк характеризує себе «спостерігачем, а не футуристом» присутні питали його і про політичні прогнози щодо України.

– Цей футуризм – печальний.  Хлопці владу взяли, а тепер мусять за неї відповідати, а грошей же нема… Єдине, що придумали «великі знавці і професіонали», – взяти шапку і піти просити жебраком, то до МВФ, то до Російської Федерації… Ну продадуть вони Україну, мову, а далі що? З іншого боку, обломисто їм, адже вкрасти хочеться, а вже нема що. Печальним є і те, що їхній «неуспіх» – також і наша біда. Цей економічний колапс битиме по нас. Ми уже стали вдвічі злиденнішими за останній рік. Дмитро Табачник знає, куди б’є. В партії регіонів є різні угрупування – є бізнесові, а є простацька опагонена агентура впливу, котра виконує чіткі завдання. Що треба зробити з Україною? – Нейтралізувати. Вона зібралася в НАТО і ЄС... Приєднати її не можливо, тож треба розпорошити, тобто організувати керований хаос. І помалесеньку готувати до подальшої деструкції, розколу адміністративного. І Ганна Стеців, і Табачник говорять про це напряму.

Впевнений автор і у своєму читачеві. Каже, Ніцше продав першу свою книжку у близько два десятки екземплярів, а Меларме взагалі надрукував лише 26 екземплярів, але ж ви знаєте прізвище Меларме?...

Божена Городницька