Re: цензії

16.07.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Правда про УПА в підлітковому романі Галини Пагутяк
"Щасливі ті люди, природа яких узгоджується з їхнім родом занять"
Антивоєнна сатира Володимира Даниленка «Та, що тримає небо»
27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом

Літературний дайджест

Досвід успіху

Енциклопедія стилів Володимира Микити.

 

Нещодавно «Книжка року» презентувала результати останнього рейтинґу в Закарпатті. Після кількох «офіційних» заходів (ток–шоу на телебаченні, зустрічі зі студентами Ужгородського університету та з письменниками і видавцями в обласній бібліотеці) підійшла місцевий видавець Олександра Гаркуша й запропонувала «подивитися живу книжку». Що це таке? Сюрприз, побачите на місці.

І ось ми в затишному куточку Ужгорода на обійсті художника Володимира Микити: у дворі — щось схоже на японський «сад каменів»; он — вхід до майстерні, де на мольберті нова робота, що її господар полишив, зустрічаючи гостей. Приязна й водночас ледь хитрувата усмішка ховається у запашну хмаринку, що її раз по раз живописно продукує незмінна люлька. Починає говорити — і одразу згадуєш, що всі, хто про нього тобі казав, так чи так вживали означення «філософ». Онде й мистецтвознавець Олег Сидор–Гібелінда пише про його роботи саме під таким ракурсом: «Прозирає архетипи людського буття, розплутує візерунки пізнання».

Це — з переднього слова до альбому «Володимир Микита» (Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші). А господар тим часом припрошує оглянути двоповерхову картинну галерею поруч — оце і є «жива книжка». Так, це галерея власної творчості. Але про якусь надлишкову самооцінку й гадки не виникає — особливо під акомпанемент якихось відсторонено–спокійних, а часом навіть жартівливих коментарів автора. Логіка цього зібрання інша: чи багато маємо музеїв живих класиків, митців, що здобулися на незаперечне визнання? Може, і взагалі таких — прижиттєвих — немає? Звичайно, досвід успіху можна вивчати й за каталогами, але то — механістичне знання. Володимир Микита вирішує зібрати й відкрити для всіх охочих власну колекцію власного досвіду. А досвід цей справді хрестоматійний: 79 років життя, 55 років творення; народний художник, академік, Шевченківський лавреат.

Випущений альбом, звичайно, набагато ширший за цю колекцію — у книжці ще й репродукції полотен, які зберігаються в художніх музеях Німеччини, Балтії, Росії, чи не в усіх обласних картинних галереях України, у приватних збірках (разом під двісті ілюстрацій). Деякі з тих творів можна бачити і в домашньому зібранні Володимира Микити — проте це не звичайні авторські повтори, а варіації, вельми цікаві у зіставленні з «основними» роботами. А з іншого боку, тут зберігаються картини, з якими художник не хоче розлучатися під жодним приводом. Наприклад, полотно «Пороги» (1986 рік) дуже наполегливо хотів собі придбати один із попередніх українських президентів — не вийшло...

Зібрані разом у кількох кімнатах картини Микити справляють справжній синергетичний вплив. По–перше, це подиву гідний стильовий розмай — так, ніби чи не в кожній роботі художник міняв собі «оптику». У згаданій передмові О. Сидор–Гібелінда пише і про готику, і про «малих голландців», і про школу Венеціанова — і порівняння можна множити і множити далі. По–друге, приголомшує майстерне володіння чи не всіма класичними і модерними малярськими техніками — це як атлас–підручник професійних прийомів. Коли скласти перше враження з другим, то виходить, ніби Володимир Микита своєю творчістю проілюстрував більшість формальних напрямів у світовому малярстві ХХ століття.

З «живою книжкою» мені, звичайно, поталанило — дякувати видавцям, що запросили на гостини до метра. А по тому й сам альбом розкрився несподіваним боком — делікатним мінімалізмом оформлення, крізь який струмує висока повага упорядників. Принаймні наступного випуску серії «Палітра Закарпаття» («Володимир Микита» — первісток) уже чекаєш, як доброго заочного знайомого.

Ясна річ, що у центрі «живої книжки» — сам Володимир Васильович. Щось у ньому таки є від іншого філософа — того, якого світ ловив, та так і не впіймав. Але завершую, бо про Микиту писав багато хто з відомих людей (прикінцева бібліографія в альбомі — 150 позицій), зокрема й такі майстри слова, як Петро Скунць та Іван Чендей.

Галина Родіна



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери