Особливо приємно, що Львів лідирує у списку, в нас видавали "Повернення з зірок" (1965), "Високий Замок" (2002), "Апокрифи" (2002), "Голем XIV" (2002).

Була у Львові вулиця Браєровська, яку попередня комуністична влада назвала іменем Галана, нинішня демократична іменем Лепкого, хоча насправді вона знаменита тим, що на ній народився і прожив 25 років польський письменник світової слави Станіслав Лем.
Три роки тому, у червні 2007-го на персональних сторінках я влаштував напівжартівливе опитування гостей з метою з´ясувати ім´я найбільш відомого львів´янина минулого. Для цього вибрав із власного загального списку у більш ніж дві сотні прізвищ кілька десятків найбільш гучних і запропонував проголосувати. Напівжартівливий, тому що загальна кількість голосів була скромною. Дуже веселився, побачивши, що два останніх місця з десяти переможців посіли Мартін Бубер і Леонід Ярмольник – потішна пара. Ще в Топ-10 попали небезспірний львів´янин Степан Бандера та незаперечні Андрей Шептицький, Соломія Крушельницька, Симон Візенталь, Іван Федоров, Іван Франко і Леопольд Захер-Мазох. На першому місці досить несподівано для мене і з суттєвим відривом опинився Станіслав Лем. І вже тоді стало зрозумілим, що про нього треба б написати окремий текст.

Ще один трагікомічний особистий епізод. Кілька років тому моя юна львівська знайома, тоді студентка нашого Універу, у складі групи перебувала в Польщі в межах спільного українсько-польського освітнього проекту. Студенти поїхали в гості до Лема і знайома з подружкою сфотографувалася з письменником. На свою голову я випросив в неї цю фотку і оприлюднив її – все ж таки унікальна фотографія світової знаменитості. Через деякий час ZAXID.NET почав публікувати мої Хроніки Львова і один з постійних читачів рубрики в коментарях активно переконував всіх, що Манкурт завербований поляками, тому їх постійно нахвалює, а українців ганьбить. Шокована редакція не встигала видаляти божевільні коменти. За деякий час дописувач подзвонив мені на домашній для чергового сеансу шантажу, я поцікавився в аноніма: «Чоловіче, звідки ж ти взяв оцю маячню про завербованого поляками Манкурта?» І негайно одержав відповідь, що Станіслав Лем є «польським жидом», зовнішність моєї знайомої на фото він ідентифікував як єврейську (помилково), все ясно, як Божий день – підступні польські євреї "спєлісь" і завербували простодушного Манкурта для «пропагандистської» діяльності. Характерний зразок мислення, на щастя, невеликої групи галичан. Будь-який психіатр підтвердить – класичний приклад актуалізації латентних ознак, діагностується.
Давно-предавно, ще у далекі сімдесяті, мене просто вразила стрічка Андрія Тарковського "Соляріс", знята за книгою Лема. Знаю, знаю, що сам пан Станіслав не любив кінофільмів – ні американського з Клуні, ні радянського з Баніонісом, хоча мого ставлення до цього класного фільму це не змінює. А тоді я пішов на площу Міцкевича в книгарню "Дружба", негайно придбав тоненьку польську книжечку "Solaris" і перечитав. Великий мислитель.

Станіслава Лема можна вважати одним з авторів, якого в Україні завжди активно перекладали і читали. Особливо приємно, що Львів лідирує у списку, в нас видавали "Повернення з зірок" (1965), "Високий Замок" (2002), "Апокрифи" (2002), "Голем XIV" (2002).

Біографію Лема в Інтернеті знайти нескладно, різні варіанти, але цілком змістовна стаття є в українській Вікіпедії, вирішив просто використати її. Можна знайти і твори Лема українською в Інтернеті.

Станіслав Лем (Stanislaw Lem) (12 вересня 1921, Львів - 27 березня 2006, Краків) - польський письменник-фантаст. Найпопулярніший польський письменник за кількістю мов, на які перекладено його твори. Один із найкращих фантастів усіх часів.

Дитячі та юнацькі роки Станіслава Лема минули у Львові, про що він розповів у книзі "Високий Замок" (1966). Батько його, Самуїл Лем був військовим лікарем австро-угорської армії, тож і майбутній письменник, закінчивши 2-гу гімназію (тепер 8-ма школа, що на вул. Підвальній, 2), 1939 року вступив до медичного інституту в рідному місті. Німецька окупація Львова влітку 1941 року перервала його навчання. Після кількарічних блукань у воєнному лихолітті (відбитих у трилогії "Незмарнований час"), юнак опиняється у Кракові й вступає на медичний факультет Яґеллонського університету (якщо детальніше, то молодий Лем під час окупації врятувався від загибелі, працюючи зварювальником і автомеханіком за підробленими документам. Те, що вижив, можна вважати чудом, - Манкурт).

Ще студентом він 1946 року друкує оповідання, а в 1948 році пише роман "Шпиталь перетворення", який згодом включає до трилогії "Незмарнований час", значно "обтесавши" його під тиском тодішньої догматичної критики. Але й це не допомогло, і опублікувати трилогію він зміг лише 1955 року, коли змінилася політична ситуація в країні.

Можливо, саме невдача із реалістичною прозою наштовхнула молодого автора на думку про фантастику. 1951 року виходить у світ його книга "Астронавти". Успіх додає снаги, і письменник починає працювати досить-таки інтенсивно, видаючи майже щороку нову книгу. "Сезам" (1954), "Маґелланова хмара" (1955), "Зоряні щоденники Ійона Тихого" (1957), "Едем" (1959), "Навала з Альдебарана" (1959), "Повернення з зірок" (1961), "Книга роботів" (1961), "Щоденник, знайдений у ванні" (1961), "Соляріс" (1961), "Вихід на орбіту" (1962), "Місячна ніч" (1963), "Казки роботів" (1964), "Непереможений" (1964), "Кіберіада" (1965), "Полювання" (1965), "Рятуймо космос" (1966), "Розповіді про пілота Піркса" (1968), "Ідеальна порожнеча" (1971), "Маска" (1976), "Нежить" (1978), "Повторення" (1979), "Ґолем XIV" (1981) та чимало інших творів. 1988 року вийшов у світ ще один роман письменника "Фіаско".

Переважно це були твори класичної наукової фантастики (англ. Science Fiction) про космічні подорожі, роботів, далекі планети, а також твори сатирично-пародійні ("Кіберіада", "Казки роботів", "Полювання", "Повторення"). Чимало зробив С.Лем у царині есеїстики, розмірковуючи над проблемами свого жанру, а через них – над шляхами розвитку науки, технічного прогресу і, зрештою, усього людства ("Діалоги" (1957), "Сума технологій" ("Summa Technologiae") (1964), "Філософія випадку" (1968), "Фантастика й футурологія" (у 2-х томах, 1970), "Уявна величина" (1973), "Роздуми та шкіци" (1975), "Бібліотека XXI століття" (1986)).

Mankurt 
Фото: day.kiev.ua