Рекламуючи книжку лауреата багатьох престижних премій Олександра Ілічевського, хитромудрі піар–менеджери жодним словом не згадують, про що ж саме його новий роман «Перс». Мовляв, його автор підказує спецслужбам, як виманити з лігва терориста Бен Ладена за допомогою соколиного полювання, а про основний зміст цього екзотичного творива — анічичирк.

Насправді ж «Перс» Ілічевського — це цілком інтелектуальний роман, який проходить за відомством орнаментальної прози — автобіографічної, захопливої, глибокої. Словом, справжній «роман ідей», себто література для літераторів. Але читач, одурений уже з перших рекламних фраз на обкладинці, обов’язково отримає сатисфакцію, подужавши цей 600–сторінковий опус. Головне — вчасно зрозуміти, що нібито тематично розрізнені частини твору — про російський футуризм і міжнародних терористів — обов’язково зійдуться в одне ціле «авторського» роману–пошуку себе самого у загубленому світі колишньої радянської імперії.

Отже, в основі роману «Перс» Олександра Ілічевського — любов до географії та спогади дитинства. Час і місце дії — цілком повноправні герої цієї прози. Сюжет розвивається паралельно ностальгійній подорожі молодого вченого і громадянина США на ім’я Ілля Дубнов до рідного Каспія. Саме тут він зустрічає друга–єгеря і занурюється у світ радянського минулого. Ну і заодно, розповівши захоплюючу історію полювання чекістів за поетом Велиміром Хлєбніковим, згадує про сучасні спецслужби. «Один з інтригуючих сюжетних мотивів книжки — як зловити Бен Ладена, — значить автор роману. — Мені здається, я придумав, як це зробити — під час соколиного полювання, яким сьогодні захоплюються багато заможних арабів».

Хай там як, але сюжет роману «Перс» не дуже важливий, головне тут — повільне читання «дощок долі», якими обертаються покинуті автором рідні пенати, а також прив’язані до них долі реальних героїв. Звідси три основні теми роману Ілічевського — дитинство, Каспій і Велимір Хлєбніков.

Чому дитинство і Каспій? З одного боку, автор роману сам родом із цих прикордонних місць, в яких наразі переплелися тривожна реальність з ісламськими терористами і загубленими однокласниками. Тут і давній друг Хашем Сагіді з каспійського степу на мотоциклі «Урал», і подруга Поліна з Сан–Франциско, яка прийняла іслам, а ще — складний Вернадський, безумний Ціолковський і режисер Лев Штейн, який марить Хлєбніковим. Загалом географія дитинства, як свідчить герой роману, — це «загублене місто, затоплене скляною товщею часу, і тепер я в ньому пливу, оглядаючи залиті присмерком забуття провулки — куди все поділося?». Коротше, країна Муравія далекого радянського дитинства — ось що таке Каспій для нашого американського мандрівника. «Він повинен був повернутися туди у старшому віці, щоб зрозуміти, чому це місце так його манить, і усвідомити, що його дитинство минуло на золотому руднику», — значить автор роману.

Ну а до чого тут поет Хлєбніков — теж зрозуміло. Цей футуристичний геній початку ХХ століття віддавна символізує загальноросійський потяг до свободи. У романі «Перс» Ілічевського йому присвячені цілі роздiли, в яких розповідається альтернативна історія життя цього безумного поета, і зокрема його авантюрна мандрівка 1920–го року в Персію, де він вивчав іслам. Таким чином, перед нами і просторово–часові схеми поета–футуриста, і математичне вираховування ним воєн і революцій, і весь цей революційний авангард вкупі з романтикою азіатських пригод. Не дивно, що Персії в романі так забагато. З одного боку, це казковий край, де «будь–яке задоволення душі й тіла зберігається, як недопалок у помаді, скинутий iз літака на вічну мерзлоту», як свідчить автор, а гра вуличних музикантів — «явище надприродне, наче концерт Led Zeppelin. З іншого боку, саме тут при місцевому заповіднику квартирує Апшеронський полк імені Велиміра Хлєбнікова — дервіша і пророка, з легкої руки Маяковського нагородженого титулом «поета для поетів», і з недоброго жарту Єсеніна з Марієнгофом коронованого у Харкові 1910–х років на Предсєдатєля Зємного Шара.

До речі, Харкову в романі «Перс» так само приділено чимало уваги. Тут і місцевий художник Козирев (Борис Косарєв), який розповідає герою про свою футуристичну молодість, і пригоди революціонера Артема, а також поета Хлєбнікова, які безпосередньо стосуються цього «південного і не дуже віддаленого від Москви міста». Точніше, історії його Сабурової дачі, де знаходиться легендарна психіатрична лікарня, в якій свого часу знайшло притулок чимало екзотичної публіки — від Гаршина і Врубеля до Гайдара і Сосюри. У радянському дитинстві це були не просто імена і долі, це був цілий період життя. У когось — індіанці й мушкетери, а в когось — герої громадянської війни та інші флібустьєри «червоної» епохи, які донесли скарби своєї пам’яті до нашого скупого на романтику часу.

Ігор Бондар–Терещенко