Проте саме незавершений роман «Людина без властивостей» обсягом 1700 сторінок (залишається лише здогадуватися, скільки б він мав, якби був дописаний), назавжди засоціювався у читачів з ім’ям цього письменника та, на думку спеціалістів, вивів його на найвищий рівень літератури ХХ століття – рівень Джеймса Джойса, Томаса Манна, Марселя Пруста.
Нещодавно видавництво Жупанського опублікувало український переклад «Людини без властивостей», здійснений Олексою Логвиненком. Нагадаємо, що це вже другий твір Музіля українською: 2001 року у видавництві «Юніверс» вийшов друком його роман «Сум’яття вихованця Терлеса». Ці два твори пов’язані ідейно і належать до серії музілівських «душевних пригод».

Події у «Людині без властивостей» розгортаються напередодні Першої світової війни. Час і місце точно визначені – Відень, 1913 рік. У близьких до трону колах стає відомо, що німецький союзник і конкурент розпочав підготовку до відзначення 1918 року тридцятиріччя правління Вільгельма ІІ. Оскільки на цей же рік припадає сімдесятирічний ювілей царювання Франца-Йосифа, в Каканії (іронічна назва Австро-Угорської імперії) вирішили не пасти задніх. Створюється спеціальний святкувальний комітет, до якого потрапляють випадкові люди зі своїми амбіціями. Існування подібного об’єднання позбавлене будь-якого ідейного підгрунтя і є безглуздим апріорі. Проте це не бентежить керівника комітету, старого графа Ляйнсдорфа, який вважає, що у потрібний момент завжди знайдеться відповідна мета.

Найцікавішою для читача роману є можливість зіставлення неквапливої розповіді Музіля з реальними історичними подіями, розв’язку яких він уже знає. Адже до святкування ювілею Франц-Йосиф так і не дожив, як, власне, і його монархія, що розсипалась, наче картковий будиночок.

Центральним персонажем твору, «людиною без властивостей», є 32-річний Ульріх. За своє життя герой Музіля, як і сам автор, встиг приміряти ролі й офіцера, й інженера, і математика. Проте жодна з них йому не підійшла. Тому Ульріх продовжує жити на кошти батька, відомого юриста, а також виконувати обов’язки секретаря підготовчого комітету. В образі головного героя Музіль показує «трагедію людини, яка зазнала краху» в житті, кар’єрі, коханні. На думку автора, інший варіант розвитку подій просто неможливий. Ульріх – розчарований, самотній, він шукає себе, втікаючи від професії до професії, від жінки до жінки, чим лише посилює власний душевний розлад.

Яскравим антиподом Ульріха є фінансист Арнгайм. Музіль змальовує цього героя як «людину дійсного», яка прагне поєднати «душу і промисловість», «ідею та владу» на противагу Ульріхові – «людині можливого», особистості без ідеології. Погляди Арнгайма найкраще розкриваються у його ставленні до протилежної статі. Герой завжди боявся, що «почуття, які він викликав у жінок, стосуються не його самого, а його грошей, і тому жив лише з жінками, яким сам давав не почуття, а гроші».

Нерідко Музіль доповнює сюжетну лінію «допоміжними» розповідями, герої яких певним чином впливають на долі головних персонажів і об’єднуються довкола постаті Ульріха. Це історії і божевільної ніцшеанки Клариси, і дочки єврейського банкіра Фішера Герди, і націоналіста Ганса Зепа тощо. Такою є і розповідь про Моосбругера – сексуального маніяка, який жорстоко вбив повію. Протягом роману над ним триває судовий процес, під час якого відбувається зіткнення інтересів провідних юристів, до яких належить і батько Ульріха. На прикладі історії цього героя Музіль показує читачам прогнилість юриспунденції та абсурдність деяких законів.

У романі «Людина без властивостей» головний герой, спостерігаючи за нестримним плином часу та стрімкими соціальними змінами, робить невтішний висновок: «Цілісна людина вже не протистоїть цілісному світу, тепер усе людське просто рухається у загальній поживній рідині». Але протистояти світові, що засмоктує нас побутовими проблемами, наважився автор роману: Роберт Музіль відмовився від полковницької посади і літературних підробітків задля можливості писати, чим прирік себе на злидні та посмертну репутацію «найменш відомого з великих письменників нашої доби».  

Лілія ШУТЯК