Зрештою, це можна пояснити тим, що для будь-якого видавця важить бренд, а Мілош для багатьох залишається лише поетом. Натомість «Абетка» — це енциклопедія життя, словник з літератури, історії, філософії, кожне з понять якого має життєве підґрунтя, а кожна особистість посідає своє особливе місце в переліку імен. Крім того, збірка охоплює цілу епоху — від часу дитинства Мілоша у міжвоєнному Вільнюсі, а також його юності за доби номенклатурного буття в комуністичній Польщі, до Франції зрілого віку і пізньої Америки, де він заснував першу в історії США кафедру полоністики.

Хай там як, але Мілош чесний як із собою, так і з читачем. «Абетку я написав замість роману, точніше на межі роману, що стало результатом пошуку «великої форми», — признається він. Тож не дивно, що передмову до книжки написав Юрій Андрухович, який так само запропонував колись читачам замість нового роману власну біографію під назвою «Таємниця».

Що ж до згаданого вище розмаїття імен в «Абетці», то принаймні для її автора нічого випадкового в цьому калейдоскопі немає. Хіба що дивує їх розташування в системі традиційних цінностей, які в лексиконі Нобелівського лауреата, здавалося, мали б розміщуватися зовсім в іншому, більш зразковому порядку. Утім, особливого пафосу в «Абетці» ми не виявимо, оскільки Мілош мовить до нас з відстані перейденого шляху, де високі матерії стираються на попіл імперій, залишаючи на поверхні літопису лише невраховані дрібнички життя.

Отже, пияцтво, дружба, кохання — все йде в друк, набуваючи ваги у присмерку біографії. «Старість перетворила мене на дім, відкритий для голосів людей, яких я знав раніше, про яких чув або читав», — пише автор «Абетки», і тому старі друзі, зниклі приятелі чи випадкові знайомі з юності автора сусідять у збірці з такими видатними особами, як Горацій, Бодлер і Шопенгауер. Таке розмаїття цілком доречне, і недарма Мілош пише: «Якби я постійно займався собою, то творив би літературу скарг і нарікань». А проте витягає на світло денне купу власних комплексів, запевняючи, що зберіг дистанцію стосовно себе як автора. Адже більшість його критиків вважали, що його життя і його поезія становили дивовижну єдність. І не тому, що кожне письменницьке життя передбачає відповідну міфологію творчості. Просто в декого, як, наприклад, у самого Чеслава Мілоша, саме життя буває цікавішим за творчість.

Ігор Бондар-Терещенко