"Випалений шлях” – новий роман Маріанни Малиної.

V весняний книжковий ярмарок „Медвін” крім багатьох інших подій приніс нам і презентацію нової книжки Маріанни Малиної „Випалений шлях”, продовження її славнозвісного роману „Фіолетові діти”. Я впевнена, хто цікавиться творчістю цієї письменниці та мав нагоду відвідати ярмарок, той уже давно придбав і прочитав цей твір.

З перших же сторінок твору можна впізнати почерк авторки. Та ж сама гарна колоритна мова, невеликі ліричні відступи, що допомагають зануритися в атмосферу сну чи роздумів головного героя, добре підібрана за стилістикою лексика відповідно до мовців (дітей-підлітків, охоронців-„гоблінів”, викладачів, провидиці Світлани). У „Випаленому шляху” проявляються також характерні для Маріанни Малиної напруга та гостросюжетність. Буквально на другій сторінці відбувається зав’язка, що є свідченням динамізму твору. Якщо події першої половини роману розгортаються досить повільно, змальовуючи послідовно кілька років, то темп починає зростати наприкінці І частини, а відповідно до того й динамізм. Частина ІІ і ІІІ – це вже просто величезна снігова куля подій та різноманітних тривожних випадків, що трапляються з головним героєм. Словом, не відірватися. Однак про все по порядку.

„Випалений шлях” деякою мірою можна лише умовно назвати продовженням „Фіолетових дітей”. Я кажу умовно, оскільки часово це їх передісторія, в якій ідеться про маленького хлопчика, як ми згодом довідуємося, Арсенія. Про те, як він дізнався про свої здібності, як потрапив у спеціалізовану школу, де навчався їх використовувати, словом, як став на шлях „справжнісінького виродка”, яким ми бачимо його першому романі.

„Випалений шлях” суттєво відрізняється від „Фіолетових дітей” за формою. Перший роман – це містичний детектив, в центрі якого стоїть самогубство/вбивство Олени. Від цього по суті починається розвиток усіх подій, а зокрема намагання Дарини дізнатися, що ж насправді сталося і якою мірою в цьому замішані діти, фіолетові діти. Головна героїня виступає тут у ролі сищика, хоча, звичайно, твір характеризують і деякі риси фантастичного, гостросюжетного роману, трилера.

У „Випаленому шляху” ситуація суттєво відрізняється. У романі відбувається кілька вбивств, однак вони є не зав’язкою сюжету, а швидше черговим етапом розвитку подій. Розслідування як такого немає, та й Арсенія важко назвати сищиком. Це історія хлопчика, що намагається усвідомити, хто він є насправді. Убивство (рідше просто злочин) – одна з основних умов написання детектива, і лише у дуже небагатьох випадках детектив розгортається на основі розслідування якоїсь таємниці. Якщо ж узяти до уваги, що у другій половині роману Арсеній докладає всіх зусиль, щоб розкрити таємницю свого народження, того, ким були його батьки, і чого за ним усі так полюють, то „Випалений шлях” можна якоюсь малою мірою назвати містичним детективом.

Проте я би швидше визначила його як пригодницький гостросюжетний роман, з елементами трилера та роману-загадки, оскільки таємниця та її розкриття стає основним фактором розгортання подій наприкінці роману. Крім того, у романі присутні й деякі елементи роману виховання, оскільки у ньому зображено шлях дорослішання Арсенія, його поступове усвідомлення своїх можливостей та вміння ними користуватися, осягнення певних життєвих істин. Якщо на початку роману це просто дитина, то в кінці – сформована доросла людина, хай і у розпачі, яка сама обирає свій шлях.

Підтвердженням цього слугує також і назва. Оминаючи її головне значення (Via combusta – як "ділянка на небі між двох знаків зодіаку, цих стрілок небесного годинника – Стрільця і Скорпіона"), неможливо не погодитися, що це також і символічна характеристика життєвого шляху Арсенія, оскільки у минулому в нього лишилися смерті дорогих людей, важкі випробування та спалені мости.

Однак повернімося до порівняння „Фіолетових дітей” та „Випаленого шляху”. Перший роман засновується на загадкових, хвилюючих подіях майже тою ж мірою, що й на психології (змалюванні внутрішнього стану, роздумів, передчуттів, здогадок Дарини). А „Випалений шлях” – це більше просто розповідь хлопчика про своє життя від одного ключового моменту до іншого. Чесно кажучи, спершу мені трохи забракло тої психологічної складової, знайомої уже по першій книжці.

Проте слід визнати, що авторка вчинила правильно, оскільки глибокодумні роздуми з вуст 12-14-річного хлопця виглядали б недостовірно, а десь, можливо, й смішно. Тому згадувана мною психологічна складова цілком успішно замінена на прекрасну роботу з матеріалом: добре підібрані імена та їх значення, пояснення певних явищ чи сутності осіб за допомогою додаткових та давніх значень слів (як то Майя від „маятися”, що своєю чергою іде від санкритської Майї, ілюзії), вивірені дати, принагідні вірші, які дають натяк, однак не дають розгадки всієї таємниці, сама таємниця народження Арсенія, що відсилає нас до міфів про божественних близнюків. Напругу подієву тут великою мірою заступає напруга інтелектуальна, хоча в момент кульмінації уже й не знаєш, яка саме, а чи обидві разом приводять тебе до цілком неочікуваного фіналу, що знову ж таки не тільки дає відповіді, а й ставить нові запитання. І підтвердженням цьому можуть бути знайомі з першого роману мотиви внутрішньої порожнечі та потреби згадати щось важливе. Однак хай кожен сам робить свої здогади.

Якщо ж порівнювати „Фіолетових дітей” та „Випалений шлях” з точки зору головної ідеї твору, то можна сказати, що перший роман – це окреслення ситуації суспільство-індивідуум у цілому, показ того, як влада використовується для приборкання норовливих, відмінних від загальної маси людей, а не для справедливого управління людською спільнотою, а другий роман – це окремий випадок протистояння суспільства та індивідуума, змальований у найменших деталях.

Незважаючи на ці всі відмінності, як на мене, „Випалений шлях” – достойне продовження „Фіолетових дітей”. Гарна мова, цікавий сюжет з непередбачуваними, захопливими поворотами, хороша робота з матеріалом та вдало вмонтована в історію хлопчика таємниця – свідчення прискіпливої роботи письменниці над твором. І якщо часом здається, що напруга таки десь трошки ослабла, то можна припустити, що „Випалений шлях” – лише затишшя перед бурею, що її принесе нам третій роман Маріанни Малиної.

Ганна Піцик