
Re: цензії
- 21.07.2025|Віктор ВербичПарадоксальна незбагненна сутність жіночого світу
- 16.07.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаПравда про УПА в підлітковому романі Галини Пагутяк
- 10.07.2025|Дана Пінчевська"Щасливі ті люди, природа яких узгоджується з їхнім родом занять"
- 10.07.2025|Володимир СердюкАнтивоєнна сатира Володимира Даниленка «Та, що тримає небо»
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
Видавничі новинки
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Аталанта"Проза | Буквоїд
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
Літературний дайджест
Василь Шкляр. У пошуках свого Єрусалиму
Про український роман, який спровокував «антиукраїнські провокації»…
Тепер уже ніхто не може сказати, що української літератури нема (деякі «знавці» полюбляють про це говорити при нагоді і без). Бо якби її не було, то не було б і стільки лементу довкола творів чи то покійного Олеся Ульяненка, чи то лауреатки Шевченківської премії 2005 року Марії Матіос, чи то цьогорічного лауреата (чи швидше тепер – напівлауреата) Василя Шкляра. Ті, хто так активно виводить у суспільній свідомості формулу «українство=фашизм/націоналізм/ксенофобія», досягли абсолютно несподіваного для себе результату: по-перше, вони спровокували великий інтерес до тієї літератури та культури загалом (книжки Матіос та Шкляра у багатьох книгарнях продаються з великим успіхом), яку вони так часто заперечували; і по-друге, вивели дискусію про цю літературу із кабінетів літературознавців у політичну, читай – публічну, площину. І перше, і друге є результатом позитивним для самої української літератури.
Але зараз йдеться не так про всю сучасну літературу, як про роман Василя Шкляра «Залишенець» («Чорний ворон») про боротьбу холодноярських отаманів, які відстоювали ідею незалежної України. Роман спровокував чергову хвилю дебатів у ЗМІ, ба, навіть поглибив і без того очевидний конфлікт між деякими політиками у команді Віктора Януковича.
Отже, Шкляра звинуватили у ксенофобії за використання слів «жид» та «москаль». Але чи міг письменник описати реалістично ту складну й суперечливу для розуміння (а отже, й для потрактування) добу, не використовуючи її мову – «мову доби»? Питання, думаю, риторичне.
Але я б хотіла звернути увагу на дещо інше. На те, на що ніяк не зреагували критики Шкляра. Либонь тому, що критикуючи, керувались принципом - «не читал, но осуждаю». Бо якби читали, то звернули увагу на деякі характерні епізоди. Зокрема, наприклад, на той, коли головному герою книжки отаману Чорному Ворону та його коханій жінці з дитиною на руках надає прихисток єврейська жінка Єва, дитину та чоловіка якої «забрала моровиця».
«Вейз мір, навіщо ти залишив цю жінку саму в цілому світі і як же, якими шляхами вона тепер повернеться до свого Єрусалиму? Ніяк, ніяк не повернеться, бо ті шляхи сплетено в Божий бич, що виляскує над розсіяним плем’ям. Та за вечерею пані Єва наливає нам темної і густої, мов кров, вишнівки, такої солодкої, аж злипаються губи, і каже, що вона теж пробуває не у своєму домі, це тільки її тимчасове житло, випадкове пристановище вигнанки, тож випиймо за те, щоб кожен із нас повернувся до свого Єрусалиму», - розповідає автор вустами головного героя. І трагізм цієї ситуації полягає в тому (і головний герой над цим задумується), що допомогу йому надає представниця народу, якого «лісовики» зовсім не жалували, а радше навпаки. Це той момент, коли, як каже один мій знайомий, можна подивитися в очі своєму страхові.
Та проблема в тому, що це мав би зробити не лише Чорний Ворон. Українське суспільство нарешті мало б зважитися і подивився в очі усім своїм страхам: визнати (там, де це справді мало місце, і там, де є цьому незаперечні документальні докази) і єврейські погроми, і колаборантство, і братовбивство… Зрештою, боротьба за незалежність України – це не лише геройство, це не лише романтизм; це ріки крові і поламані долі по різні боки барикад. Визнати, осмислити, покаятися, і… жити далі, рухатися вперед. Але поки цього не сталося, «антиукраїнські провокації», за визначенням Ганни Герман, матимуть місце.
Зрештою, на мою суб’єктивну думку, є ще один момент, чому роман Шкляра викликав таку негативну реакцію в певних колах. Письменник розширює географію боротьби за українську незалежність. Адже для тих, хто слідкує, як витворюються та поширюються міфи в вітчизняних медіа, мали б помітити, що ця географія зусиллями кількох політиків звузилася до Західної України, чи то навіть вужче – Галичини (якій, вочевидь, особливо після перемоги «Свободи», мали відвести роль такої собі націоналістичної страшилки не лише для електорату інших регіонів, але й для Європи). Зрештою, надміру вузьким було й коло історичних персон, довкола яких тривали дискусії. І їхні прізвища всім відомі: з одного боку, Степан Бандера та Роман Шухевич, з іншого – Сталін. Начебто в нашій історії не було нікого іншого. Навіть на побутовому рівні почали виринати десь із глибокого радянського підсвідомого негативні конотації слова «бандерівці» (у середині 80-х у Черкасах мене, школярку, сприймали як «бандерівку» і запитували, чи правда, що на Західній Україні в кожній родині ховають зброю; щось схоже відбувається і зараз).
Тому звернення Шкляра до теми Холодноярської республіки та до ще однієї неоднозначної постаті української історії – Симона Петлюри, а ще більше дискусія, яка розгорнулася зараз довкола роману, дещо руйнує змальовану вище ідеологічну конструкцію щодо Галичини. Адже події в романі Василя Шкляра відбуваються на території нині Черкаської, Полтавської, частково Кіровоградської областей. «Воля України або смерть» - таким був девіз холодноярських отаманів. Очевидно, для загальної маси, яка або втратила історичну пам’ять, або ніколи її й не набувала, відкриття нових прізвищ матиме значення. «Краще досліджувати історію, ніж утискати або заперечувати її» - писав американський дослідник Едвард Саїд у своїй відомій праці «Культура й імперіалізм». Почули б цю думку ще й українські політики…
Діана Дуцик
Додаткові матеріали
- Письменник Василь Шкляр отримав Шевченківську премію
- Олександр Фельдман: «Чорний ворон» Шкляра – «літературна тягнибоківщина»
- Василь Шкляр відмовився отримувати Шевченківську премію. Через Табачника
- Янукович залишив Шкляра без Шевченківської премії
- Євген Баран: Хочу подякувати Шкляреві, що Він виявився вищим суспільних, літературних і навкололітературних прогнозів
- Ігор Бондар-Терещенко: Чи не пізно наш лавреат Шкляр схопився за цю «молодіжну» естафету, відіграну ще на початку 1990-х років?
- Андрій Курков: Шкляру не потрібно було ставити умови Януковичу
- Максим Розумний: Політик зі Шкляра буде нічим не кращий за Яворівського
- Андрій Кокотюха: Звинувачення Шкляра в ксенофобії дуже смішно звучить з огляду на те, що освітою України намагається керувати українофоб
- Степан Процюк: Шкляр зробив так, як вважав, що повинен зробити
- Тетяна Трофименко: Шкляр не був переконливим у своєму «ультиматуму» президентові
- Ярослав Орос: Нехай Анатолій Крим переговорить із Дмитром Табачником, і справу Шкляра враз залагодять
- Михайло Бриних: Головне у історії зі Шклярем залишилося за лаштунками
- Юрій Андрухович: Шевченківську премію не можна брати, від неї смердить
- Володимир Цибулько: Влада має відреагувати на нацистські вислови Табачника
- Шкляр має право відмовитись від Шевченківської премії – соратник Табачника
- Юрій Андрухович пропонує зібрати кошти для премії Василю Шкляру
- Василь Шкляр: Єжи Гоффман зацікавлений у екранізації «Чорного ворона»
- Василь Шкляр: Президент Янукович підпише указ про присудження мені Шевченківської премії
- Замість Януковича Шевченківську премію вручить Азаров
- Відмова Шкляра від Шевченківської премії: коментарі письменників та критиків
- Герман і Шкляр звинуватили газету Ахметова в «антиукраїнській провокації»
- Табачник не розуміє, чим він не подобається Шкляру
Коментарі
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року