- Попри те, що Василь Шкляр письмово виявив повагу Віктору Януковичу, я особисто схвалюю цей крок. Насправді загал ще не знає підводних течій усього, що відбувалося від рішення про нагородження пана Шкляра до невключення його в списки. Мабуть, заява Василя Миколайовича - не лише красивий жест людини, письменника та патріота, а, швидше, фінальне рішення якоїсь складної шахової партії. З якої, власне, і почався «Чорний ворон» або ж «Залишенець»: журнальна публікація, видання ідентичного твору під різними назвами, недержавні нагороди та - головне! - читацьке визнання. На секундочку, україномовна книга за рік розійшлася тиражем щонайменше 20 тисяч примірників, а цього не кожен україномовний автор досягає. Для мене тираж - показник. До того ж цифру можна офіційно довести, принаймні, якщо йдеться про видання, зроблене «Клубом Сімейного Дозвілля» - тиражі там не просто «білі», а «супербілі», з їхніми книжками все прозоро.

Отже, Шевченківська премія вперше після «Солодкої Дарусі» Марії Матіос відобразила реальний читацький попит. Думаю, письменнику цього досить. Я не схвалюю саме рішення Василя Шкляра висуватися на здобуття Шевченківської премії. Ця нагорода нічого не означає, читацьке визнання важливіше.

Але попри неоднозначність ситуації популярний український роман та його автор потрапили в інформаційний простір саме в тому контексті, якому треба: громадяни України, принаймні, ті, хто не відвик думати, не ставляться з повагою до президента. І висловлення поваги в даному випадку - лише жест ввічливості, як і належить у офіційному зверненні. Проте якщо президент обраний легітимно, ми, народ, готові з цим миритися й жити. Нас не влаштовує лише товариш Табачник на тій посаді, яку він обіймає. Він взагалі не повинен бути з такими поглядами не лише в українському уряді, а й в уряді жодної з країн. Уявіть, якби в уряді Росії сидів якійсь русофоб, захисник інтересів, наприклад, Франції, Лівії або України... Давно б продали в Чечню, в довічне рабство...

Тому, залишивши за дужками всі питання, які виникають довкола вчинку Василя Шкляра, я пропоную визнати одне: це - пряме, пряміше вже нема куди, повідомлення главі держави (яким би він огидним не був) про головну проблему, яка існує в його уряді. Забрати звідти товариша Табачника пора давно. Його не треба було туди призначати. Зрештою звинувачення Шкляра в ксенофобії дуже смішно звучить з огляду на те, що освітою України намагається керувати українофоб і взагалі - не фахівець ні в чому, крім «чорного» антикваріату, фальсифікацій та просталінської демагогії.      

І те, що премії пан Шкляр не отримує, свідчить: Янукович таки здатен почути якщо не кожного, то хоча б одного. Реакція, правда, не така, але це перший справді гучний скандал, напряму пов`язаний із несприйняттям Табачника. За рік від його призначення минулося все, навіть Харківські угоди. А з ним воюють. Значить, владі пора робити втішні для нас висновки та піднімати свій рейтинг, позбувшись Табачника. Думаю, пан Шкляр домагався саме цього. Хоча, напевне, є й інші розрахунки.