Хоча додає - книга для всіх, кому література потрібна як ковток свіжого повітря.

Про свою книгу, а також величезну жагу бути молодою і сакральні знання українського народу письменниця розповіла в інтерв´ю ВВС Україна.

Ольга Ворончихіна: "Три монети" - це фентезійний твір, спрямований на підліткову аудиторію. Свого часу я була зареєстрована у трьох районних бібліотеках, і мені книжок такого напрямку жахливо не вистачало. Жуля Верна цитувала напам´ять, Олександра Бєляєва. І пам’ятаючи той голос, подумалося, що для маленьких діток багато літератури, для дорослих – узагалі нескінченна кількість, а от для підлітків – для такої аудиторії немає. А на мою думку, це найвдячніший вік.

Я дуже люблю працювати з дітьми, за фахом – театральний режисер. Мала декілька театрів-студій, працювала з дітьми від 5 класу – до випускників. Вони мене і надихнули: і своєю поведінкою, і своїми потребами.

- Як би Ви визначили жанр твору?

- Містично-фентезійна історія.

- Яким Ви уявляєте свого читача? В анотації книги сказано, що "Три монети" - це книга для всіх від 9 до 99. Що Ви можете додати?

- Це людина, яка стомилася від засилля в літературі, пресі та на телебаченні "тяжких" повідомлень, втомилася від тяжких часів. Людина, яка хоче ковток свіжого повітря, коли можна просто відкрити книжку і розважитися, посміятися. У мене всі герої дуже веселі. Я намагалася писати з гумором, легко.

І використовувала сакральні знання українського народу з дохристиянських часів – про містичних істот і створінь. Це була велика робота, щоб ніде не збрехати. Усі мої персонажі взяті з українських міфів та переказів. Я дуже люблю цю тему. Усе одне на одне наклалося, і так з’явилася ця книжка.

- У Вас доволі живо описане спілкування головних героїв-підлітків. Вони жартують між собою, використовуючи свої приколи. Де вивчали розмовну мову підлітків, щоб написати книжку для них?

- У мене є величезна жага бути молодою. Мої діти дорослі, але попри все вони були моїми першими радниками та поціновувачами. І діти, які ходили у мої театри-студії. Спілкуючись з такою аудиторією, сам стаєш молодшим. Я щиро переконана, що людині не стільки років, стільки написано в паспорті, а стільки – на скільки вона себе почуває.

От я себе почуваю молодою. І мені вдається легко знаходити спільну мову з дітьми та підлітками. Це неймовірно вдячний читач, слухач, і просто щирі люди, які ще не навчилися лукавити. Коли їм щось не подобається, вони так і кажуть – не подобається. І ти тоді вже це сприймаєш не як якісь виверти, які бувають у словах дорослих, які щось хитрують, а щиро.

- Я велика фанатка історій про Гаррі Поттера. І у "Трьох монетах" простежується схожість з романами Джоан Роулінг: і школа магії, і дівчина-сирота, і магічні істоти. Як Ви прокоментуєте таку схожість?

- Знаєте це така болюча тема (сміється -  Ред. ). Я страшенно боялася, аби мене не порівнювали з Роулінг. Страшенно. Я дуже намагалася, щоб це було від протилежного. А потім мене заспокоїла донька. Вона в інтернеті знайшла, як пишуться фентезійні твори про підлітків та про дітей. Це, виявляється, класика жанру.

Зокрема, надзвичайні здібності завжди має дитина з неповної родини або сирота і багато інших нюансів. Я просто заспокоїлася. Тепер мене вже не лякає порівняння моєї книжки з Гаррі Поттером. Сама зачитувалася, рік майже не випускала з рук повне видання Роулінг. Але на той час моя книжка вже була написана.

- На Вашу думку, що треба, аби книжка, зокрема, Ваша, стала бестселером?

- Для мене великою несподіванкою стала піар-кампанія, яку розвернуло видавництво ЛА "Піраміда". Адже перша книга – це як дитина, ти по-сімейному тішишся, плекаєш книжечку, гладиш по обкладинці. А тут тобі і сіті-лайти, і радіо "Люкс ФМ", і широка рекламна кампанія. Це мене вразило і по-доброму шокувало. А тут я ще дізналася, що моя книга потрапила до "довгого списку" конкурсу Книга року ВВС - 2013. Я дуже потішена.

Чесно скажу, я не уявляю, що треба робити, аби книга стала бестселером. Певно, дуже треба любити тему, на яку пишеш.

- Дуже цікаві ілюстрації до роману. Навіть дещо незвичні.

- Художниця дуже постаралася. Неймовірно талановита дівчина. Мені дуже сподобалася несхожість персонажів ні на що, ці гострі личка, креативні зачіски. Це настільки виказує їхній характер. Молодець! Настільки співпало наше бачення. Ми вже на презентації з нею домовилися про подальшу співпрацю. Бо книга задумана як тритомник. Зараз в роботі вже другий том і планую до вересня - до наступного Форуму видавців у Львові - дописати дві наступні книги.

- Пані Олю, у книжці присутні кілька сцен неприхованого насильства. Зокрема, це гра в щебпак з доволі жорсткими прийомами та боротьба з дряґвами на болоті, де чимало крові. Чи не вважаєте Ви їх зайвими у книжці для підлітків? Для чого вони тут?

- Знаєте, коли у романі про Гаррі Поттера загинув Дамблдор, я - доросла людина – просто плакала. Але потім зрозуміла, що без цього не обійтися. Герої дорослішають і випробовування, які трапляються у них на шляху, їх зміцнюють. Я не вважаю, що таких сцен занадто багато. У порівнянні з тим, що можна побачити на телебаченні, зокрема, в програмі "Свідок".

Зрештою, щебпак – я не зовсім з Вами погоджуюся – вид спорту. Спорт не буває легким чи жорстоким, спорт – це спорт. А це бойовий гопак з елементами щезнення та явлення. Тим більше, що у них така лікарка є, яка миттю заживляє усі рани.

- Чи була у Вашому дитинстві улюблена книжка?

- Якоїсь одної не було. Був улюблений письменник – Жуль Верн. Однокласники відкривали його роман на будь-якій сторінці, і я продовжувала речення, цитувала "120 тисяч льє під водою". Потім жила на фантастиці, що була за радянських часів, потім з’явився такий напрям як фентезі, а зараз дуже люблю твори Макса Фрая, Марії Вересень та Ольги Громико. Це те, чим я зачитуюся.

Якщо натхнення кудись втекло від мене з огляду на осінню депресію абощо, то варто відкрити одну з цих книг і отримати поштовх, щоб далі писати.

- А яку книжку ви прочитали нещодавно?

- Перечитую Макса Фрая "Горе пана Гро".

Євгенія Ковалевська