Re: цензії
- 23.01.2026|Віктор Палинський…І знову казка
- 23.01.2026|Ніна БернадськаХудожніми стежками роману Ярослава Ороса «Тесла покохав Чорногору»
- 20.01.2026|Ігор ЧорнийЧисті і нечисті
- 18.01.2026|Ігор ЗіньчукПеревірка на людяність
- 16.01.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськЗола натщесерце
- 16.01.2026|В´ячеслав Прилюк, кандидат економічних наук, доцентФудкомунікація - м’яка сила впливу
- 12.01.2026|Віктор Вербич«Ніщо не знищить нас повік», або Візія Олеся Лупія
- 12.01.2026|Микола ГриценкоВитоки і сенси «Франкенштейна»
- 11.01.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськДоброволець смерті
- 08.01.2026|Оксана Дяків, письменницяПоетичне дерево Олександра Козинця: збірка «Усі вже знають»
Видавничі новинки
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Сергій Жадан: революція народжує суспільство
Про те, чому нинішні протести важливі для становлення українського суспільства та яких змін воно потребує, Deutsche Welle поспілкувалася з письменником Сергієм Жаданом.
Deutsche Welle: Сергію, розкажіть, будь ласка, що, по-Вашому, зараз відбувається в країні і як Ви до цього ставитеся.
Сергій Жадан: В Україні? В Україні відбувається революція. Я до цього ставлюся з великим ентузіазмом. Мені здається, що це наш черговий шанс змінити цю країну на краще. І я сподіваюсь, навіть більше - переконаний, що це нам вдасться.
Ви відомі як автор революційної лірики і закликаєте людей долучатися до Євромайданів. Чому Ви вважаєте, що зараз важливо виходити на вулицю?
Мені здається, що людям, які справді хочуть щось змінити в цій країні і справді хочуть бачити цю країну інакшою, треба зрозуміти, що досягти цього можна лише через активні дії, активний спротив. Виходячи на вулиці, виходячи на мітинги, відстоюючи свої позиції, демонструючи їх. Сидячи в офісах, вдома за комп´ютером, чогось досягнути неможливо. Нам дуже важливо зараз виходити. Тим більше, що влада поставила ситуацію таким чином, що ми мусимо не просто відстоювати свою позицію, а й також захищати тих людей, які сьогодні перебувають за ґратами. Яких безпідставно звинувачують у якихось політичних діях. Я говорю зараз про київських затриманих – це просто справа честі, справа совісті їх звільнити і захистити.
Які саме зміни, на Вашу думку , потрібні? Що саме повинно змінитись в суспільстві, в системі і в кожному з нас?
Зміни потрібні в системі, і вони повинні бути докорінними. Недостатньо змінити одного прем´єр-міністра на іншого. Недостатньо відставити одного міністра МВС, аби потім на його місце прийшов його партнер по бізнесу. Мова йде про те, аби міняти цю систему – вона абсолютно не працює, абсолютно не діє. І вона, фактично, позбавляє нас будь-яких шансів, будь-якої перспективи, будь-яких можливостей розвитку.
А як повинно змінитись суспільство?
Мені здається, воно і так змінюється. Такі речі як акції протесту, фактично, і змінюють суспільство. Вони його народжують, вони його виховують, вони його викристалізовують. В такі моменти людина починає себе або відчувати громадянином своєї країни, або не відчувати. Але саме в такі напружені, емоційні моменти суспільство і постає. Те, що з нами відбувається сьогодні, мені здається, це дуже важливий момент.
Повна людей станція метро співає гімн, на Майданах єднання, креатив, солідарність. А куди це все зникає, коли революційні моменти минають?
Революційні моменти і мають минати в принципі. Перманентний революційний момент – це щось таке не зовсім нормальне, аномалія. Революційні моменти – це певні стрибки в суспільному житті, коли динаміка цього життя прискорюється, насичується і відбувається такий собі виплеск – виплеск енергії, виплеск емоцій, виплеск активності. Це не може тривати вічно, і нормально, коли після якоїсь активності настає затишшя. Мені здається, що те, що ви сказали – це доволі українська риса. Українці – страшенно емоційні люди. Вони дійсно можуть співати гімн, їдучи в метро. З іншого боку, відстоявши свої погляди та переконання, вони можуть просто піти додому і дев´ять років не виходити на вулиці, чекаючи, що хтось за них вирішуватиме їхні проблеми. Але такі тривалі паузи робити не можна. Громадське суспільство полягає в тому, що виходити потрібно регулярно, частіше. Відстоювати свої принципи і погляди слід постійно, а не раз на дев´ять-десять років. Тому я сподіваюсь, що ці події, які відбуваються зараз, чомусь навчать українців. Навчать більшої відповідальності, більшої свідомості. Тому що не можна перекладати на когось, а передовсім на політиків, свої проблеми, якісь активні речі. Потрібно самому активно брати участь в житті країни, і то постійно.
Скажіть, чи може справа дійти до подальшого насильства і як цього можна уникнути?
Це залежить від основної маси тих, хто знаходиться на вулицях і майданах. Тобто провокацій уникнути дуже важко. Очевидно, треба постійно пам´ятати про можливості провокацій, про їх небезпеку. Зараз з нами ведеться дуже серйозна боротьба, набагато більш серйозна, ніж дев´ять років тому.
Як Ви думаєте, який вихід із кризи можливий зараз в Україні і який бажаний?
Мені здається, що так чи інакше влада має йти на якісь поступки. Вона може голосно щодня говорити про свою силу, міць, принциповість. Але очевидно, що масовість і динаміка мітингів свідчать про те, що влада мусить якось реагувати. Інакше взагалі не зрозуміло, в чому легітимність цієї влади. Коли країна просто вибухнула, коли країна вимагає якихось змін, якихось відповідей, справедливості, влада не може робити вигляд, що цього всього немає, не помічати цього незадоволення, цих несправедливих умов. Тому я все-таки сподіваюсь, що навіть у нинішньої влади – наскрізь цинічної, наскрізь продажної - залишились, можливо, рештки якогось інстинкту самозбереження і вони зрозуміють, що не можна все заводити в глухий кут, потрібно знаходити якийсь вихід із ситуації.
Ви були учасником Помаранчевої революції, після якої настало сильне розчарування. Чи хотіли би Ви якось застерегти учасників сьогоднішнього Майдану на підставі цього досвіду?
Розчаровуються зазвичай люди, які перед тим зачаровувались, люди, які не здатні мислити логічно, які впадають у якісь крайнощі, ейфорію, утворюють собі кумирів та якісь химери. Коли ж бачать, коли ці ідеальні химери виявляються не зовсім ідеальними, а їх уявлення зазнають краху, вони впадають у зневіру, втрачають оптимізм, позитивне бачення ситуації. Мені здається, що людина, яка є критично налаштованою, яка відстоює свої погляди, свої принципи, але при цьому чітко бачить якісь плюси і недоліки ситуації і здатна оцінювати її реалістично, вона не буде ні впадати в ейфорію, ні потім випадати із цієї ейфорії у певну зневіру. Тому єдине, що я можу сказати тим, хто зараз знаходиться на вулицях, правильно дивитись на ситуацію, чітко усвідомлювати, для чого вони виходять, не мати якихось особливих ілюзій, але і не зневірюватись. Я думаю, людям, які розуміють, чого вони хочуть, розуміють, що їх не влаштовує, не потрібні якісь химери. Їм не потрібні якісь вожді, якісь ілюзії, і вони відстоюють речі, які справді, на їхню думку, можна реалізувати. Я вважаю, що люди, які стоять на харківському майдані, достатньо чітко розуміють, в якій країні вони живуть, що їм в цій країні не подобається, а головне – що вони в цій країні хочуть бачити і хочуть мати.
Як Ви вважаєте, наскільки важливою для українців є євроінтеграція? Чи можна вважати, що це ідея, яка об ´ єднала всю Україну?
Чесно кажучи, не знаю. Я став би лукавити, якби сказав, що так, наша спільна справа – це євроінтеграція. Справа не так в євроінтеграції, як в необхідності змін. Питання в тому, що більшість населення не влаштовує ситуація, в якій ми всі перебуваємо, не влаштовує країна, не влаштовує влада, яка існує в цій країні. Більшості українців потрібні зміни, вони хочуть жити в дещо іншій країні. І я думаю, що саме ця потреба і необхідність змін і виводить сьогодні українців на площі, на майдани, до адміністративних будівель, на пікети і на протести. А євроінтеграція – це такий ніби привід, який склався. Насправді я думаю, що мова навіть не про неї.
Інтерв´ю провела Інна Завгородня
Коментарі
Останні події
- 25.01.2026|08:12«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Красне письменство»
- 24.01.2026|08:44«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Хрестоматія»
- 23.01.2026|18:01Розпочався прийом заявок на фестиваль-воркшоп для авторів-початківців “Прописи”
- 23.01.2026|07:07«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Візитівка»
- 22.01.2026|07:19«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Софія»
- 21.01.2026|08:09«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Обрії»
- 20.01.2026|11:32Пішов із життя Владислав Кириченко — людина, що творила «Наш Формат» та інтелектуальну Україну
- 20.01.2026|10:30Шкільних бібліотекарів запрошують до участі в новій номінації освітньої премії
- 20.01.2026|10:23Виставу за «Озерним вітром» Юрка Покальчука вперше поставлять на великій сцені
- 20.01.2026|10:18У Луцьку запрошують на літературний гастровечір про фантастичну українську кухню
