Перебуваючи у 2000 році в Америці, на одній із презентацій мене запитали, що, на мій погляд, може об´єднати українців. Я відповів. Відповідь моя викликала нерозуміння, а подекуди обурення.

А відповів я просто й дохідливо: "Жодна ідея не зможе об´єднати так українців, як воєнний конфлікт з Росією. Бажано, звичайно, щоб він був якомога менш кривавим і нетривалим".

Що ж – така гірка правда. І вона на 2000 рік була актуальна. Однак зараз для об´єднання українців вистачило, аби на чолі країни став зек і відвертий шизофренік.

І цього було достатньо. Але нас чекало ще одне випробування – той таки воєнний конфлікт з Росією. І нація задемонструвала ще сильнішу згуртованість та готовність захищати Батьківщину.

Є чимало свідчень того, що Путін і Янукович жили увесь цей час у світі своїх власних фантазій та тієї брехливої інформації, яку їм підкидали.

Янукович чомусь був певний, що силою розігнавши мітинг, можна закрити будь-яке питання. Та сила викликала протисилу. Невідомо, як повернулося б наше колесо історії, якби Янукович не дав наказу розігнати той перший Євромайдан – ще дуже маленький і кволий.

Можливо, ми б продовжували терпіти розкрадання країни аж до самих виборів 2015 року. І щойно тоді, розлютившись на чергові фальсифікації, повстати, як то було у 2004-му.

Кажуть, радниками Януковича були росіяни і особисто Путін. Він теж був переконаний, що українці, як і співвітчизники, перебувають у напівсонливому стані апатії і, якщо розігнати екстремістів, то всі інші заспокояться.

Один мій знайомий – поважний бізнесмен, патріот – переконував мене у січні, що жодного народного повстання, яке я пророкував, не буде. Але я всюди у своїх інтерв´ю та коментарях у цьому не сумнівався. Ця віра мене не покидала ніколи.

Аргументи мого знайомого були такими ж, якими вочевидь замилював собі очі Путін – всеукраїнська апатія і пофігізм, розчарування 2004-тим роком і поразкою Помаранчевої революції.

Та час показав, що народ насправді не спав.

Коли поглянути на тих, хто загинув і хто перебуває ще у лікарнях, то побачимо здебільшого інтелігенцію. Знову учителі, як і в 1918-1922 роках, коли вони стали на чолі повстанських загонів, щоб воювати з московським наїзником, пішли у бій разом зі студентами, підприємцями, журналістами, медиками. Як і під Крутами, поліг цвіт української нації.

"Бандерівцями" стали не тільки українці з Заходу, але з усієї України, а разом з ними і росіяни, євреї, грузини, вірмени, білоруси. Жоден відомий єврейський інтелектуал не виступив проти Майдану, ба навпаки – євреї заперечили брехню про антисемітизм. Зрештою, кожен, хто побував на Майдані, то чув, що російська мова звучала там нарівні з українською, а часто й домінувала.

Достатньо лише поглянути на обличчя Небесної сотні і порівняти ці вродливі просвітлені обличчя з обличчями Януковича, Пшонки, Кернеса, Добкіна, Могильова, Арбузова, Клименка та кількох тисяч їхніх проплачених гвардійців-тітушок і відразу стає очевидним, що то була війна Добра зі Злом.

Янукович утік до Росії і, все ще перебуваючи у полоні своїх божевільних ілюзій, мабуть, переконав Путіна, що досить йому ввести війська до Криму, як увесь Схід і Південь в одному пориві кинуться з квітами вітати визволителів.

Колись Путін уже заявив, що в Україні проживає 17 мільйонів росіян (Андрєй Макарєвіч днями говорив про 15!), сплутавши мільйони з процентами. Хоча, можливо, саме таку цифру йому й підсовували увесь час. Тому й не дивно, що він повірив у те, що в Україні нічого так не чекають, як Русской Вєсни.

Натомість чекало їх повне фіаско. Навіть українські росіяни не бажають путінського раю. А кожен кримчанин може особисто переконатися у що перетворюється місцевість, яка потрапляє під протекторат Росії. Колись квітучі привабливі курорти Абхазії нині уже нічим не відрізняються від покинутих і занедбаних шахтарських поселень Донбасу. Навіть росіяни не їдуть відпочивати туди.

А однак та облуда, в якій перебувають росіяни, вражає. Про це свідчать "братські" висловлювання представників духовенства РПЦ. Вони з ентузіазмом нас ділять і розмежовують: "Возможное решение – это отделение Восточной Украины от Западной и присоединение Западной Украины, возможно, к Польше или к кому-то еще, так как они самостоятельно управлять не умеют, нет опыта такого, никогда не имели своей власти". Саме так висловився "миссионер и богослов, протоиерей Олег Стеняев".

А як він орієнтується у богоугодних справах, свідчить його переконання, що в Україні тому домінують західні українці і тому стає їх усе більше і більше, що "в Римско-католической и Греко-католической церкви аборты категорически запрещены".

Тобто визнати, що моральність на Заході вища, а рівень алкоголізму і наркоманії нижчий, він не може, а от молоти маячню про заборону абортів – це залюбки.

А протоієрей Артемій Владіміров заявив, що "Украина никогда не была и не сможет быть самостоятельным образованием в силу окраинного положения и соседства с великой державой. Государственно образующей нацией не может быть всякая нация, которой это придет в голову. Сейчас мы видим процесс возвращения российской державе тех исконных земель, которые по историческому недоразумению оказались частью другого государства".

Тут уже справді цікава логіка. Якщо йти за нею далі, то усі менші за розміром країни просто таки змушені поглинатися країнами більшими?

Імперська зажерливість росіян, мабуть, ще довго домінуватиме у їхній свідомості. Але в кожному разі українці переконалися, що усі ті заклинання на тему "ми адін народ" і "нам нєчєва дєліть" – абсолютна фікція і ніколи не були правдивими. Українці отримали надійне щеплення від корупційної влади і російської братської любові. Надіюсь – назавжди.