Нещодавно в столиці у культурному центрі «Майстер-Клас» відбулася зустріч із видатним українським композитором Валентином Сильвестровим і представлення його нових творів. Також можна було купити нову книжку бесід із Сильвестровим — «ΣYMПOΣION. Зустрічі з Валентином Сильвестровим», надруковану у видавництві «Дух і літера». У ній — розмови композитора з філософом Костянтином Сіговим, музикознавцем Аллою Вайсбанд, а також тексти про нього всесвітньовідомих композиторів і музикантів Софії Губайдуліної, Гії Канчелі, Арво Пярта, Гідона Кремера, поета Ольги Седакової та ін. Передмову до видання написав Іван Дзюба. Книжку доповнює DVD-диск з аудіозаписом творів Валентина Сильвестрова у виконанні автора.

Звичайно, з огляду на обставини, в яких опинилась Україна, вечір не мав жодних шансів відбутись у суто музичному чи навколомузичному форматі. Так, у вступному слові засновник «Майстер-класу» Євген Уткін порівняв напружену атмосферу з тією, яку ми пам’ятаємо з фільму Арсенія Тарковського «Жертвопринесення». Коли ж на сцену вийшов сам композитор, він відмовився від будь-якого дипломатизму:

— Згадайте «Сон» Тараса Шевченка, — закликав Валентин СИЛЬВЕСТРОВ, — початок поеми:

Той неситим оком

За край світа зазирає, —

Чи нема країни,

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину, —

це ж Путін! А далі:

А той, щедрий

та розкошний,

Все храми мурує;

Та отечество

так любить,

Так за ним бідкує,

Так із його, сердешного,

Кров, як воду, точить!..

А братія мовчить собі, —

 це Янукович. Тарас Шевченко писав ніби зараз! Читаєш — і бачиш цих людей. Те саме — знаменитий вірш Михайла Лермонтова «Прощай немытая Россия...». А сьогодні обличчя Росії — у політичному г...! Є, правда, й інша Росія, є справжня культура цієї країни. Тільки нею, культурою, і завойовують світ по-справжньому, і світ дякує за таке завоювання, аплодує йому. Тому я чекаю на протести, зокрема, від серйозних російських музикантів. Адже рок-музиканти, такі, як Борис Гребенщиков, Андрій Макаревич і Юрій Шевчук, уже виступили та засудили агресію. І ніхто в Україні не утискає російську мову, про це свідчить і сьогоднішній концерт (Валентин Сильвестров виступав російською мовою, нею була й частина віршів, що на них композитор поклав музику. — О.К.). Навіть чорносотенці, котрі захопили владу в Криму, дотепер мали свої легальні організації! Також я хочу сказати, що, на моє враження, розстріл на Інститутській був справою рук людей Путіна. Почерк відчувається...

На концерті співачка Інна Галатенко та піаніст Олег Безбородько виконали цілий цикл нових пісень Валентина Сильвестрова, створених на вірші Тараса Шевченка, Лесі Українки, Павла Тичини, Тамари Севернюк, Пауля Целана, Омара Хайяма, Олександра Пушкіна, Костянтина Сігова, Афанасія Фета, Михайла Лермонтова.

Надзвичайно різні своєю суттю тексти в інтерпретації Сильвестрова легко лягли у форму майже єдиного, цілісного твору. «Тиха» (за визначенням самого композитора) музика, переповнена паузами й обережними секвенціями, змушує дослухатися до кожного звука, зокрема й до кожного звука поетичного тексту. На моє враження, найяскравіше цього ефекту Валентин Сильвестров досягнув у пісні на вірш Тичини «О панно Інно». Під час розмови зі слухачами після концерту, що тривала майже до опівночі, Сильвестров так пояснив свій підхід до поезії: «Я прагну перепрочитати вірш так, щоб поезія сама себе сказала, проспівала».

Ця розмова теж великою мірою була присвячена політиці. Зокрема, композитор закликав не «імплантувати» штучно національну ідею у мистецтво. Він переконаний, що справді національним стає будь-який якісний, щирий і вільний твір, написаний у цій країні. А на останок Валентин Сильвестров висловився з приводу військових пам’ятників: «Не люблю військові монументи — на них бракує прокляття тим, хто послав людей на війну».

Олег Коцарев