"Бандера" – чистий пропагандистський конструкт, міфологічний герой. Ба більше, я переконаний, що більшість сучасних росіян не знає ні біографії його, ні ідеології, ні зовнішнього вигляду. Але нічого реальнішого за цей страх для них на сьогоднішній день не існує. Десь приблизно так само реальною є компенсація "Путин – это Сталин сегодня". Різка фобія без такої ж гострої філії неможлива.

А тому в цій сюрреалістичній політології Бандера переростає міф, стає чимось більшим. Це майже Злий Деміург або Диявол. "Бандера", як і "Сталін", це завжди-щось-більше. Простір чистої вигадки, казки, фікції став реальністю. Цар Горох, Колобок, Мінін і Пожарскій, Сусанін, Бандера нині – не просто сюрреалізм, це гіперреалізм, переростання звичайних фактів і ламання звичної логіки. Тепер вода не конче мокра, а взагалі-то, зовсім суха, та й не вода зовсім, а анти-вода.

Пропаганда – не просто засіб досягнення такого ментально-психологічного стану, а наркотик, за допомогою якого активізуються речі приспані, потенційні, підсвідомі. Вони вже були, тому так легко видобуваються on demand. Імперський кайф ловиться всією країною. Росіяни в цьому сенсі сьогодні унікальні у своїй ретроградній наркоманії. Жодне суспільство у світі не є аж настільки занурене у простір народної казки. Імперський міф не здатен існувати без стрункої структури, де нема умовного проклятого Мазепи і зрадженого ним, вічного переможця Петра Першого.

І я не здивуюся, якщо почую фразу:

– Нужно поставить этих хохлов на место, а то этот Бандера ещё президентом у них станет.

Втім, я переконаний, що така фраза в тому чи іншому варіанті вже звучала в Росії неодноразово.