Нарешті квітень, і всі–всі, дорослі й малі, можуть трошечки відпочити, зняти зимовий одяг і втому, побороти авітаміноз та інших ворогів — і взятися за список по–справжньому дотепних книжок для дітей і підлітків.

Відкриває нашу сімку книжка–картинка «Поросятко з картатою латкою» («Колесо», 2011) письменника Віктора Мартинюка й художника Романа Скиби (не того, який поет). Як і годиться книжці–картинці, видання має мінімум тексту й максимум ілюстрацій (оригінальних за технікою, але, на відміну від деяких сучасних видань для дітей, не надто «крикливих» у кольорах) на цупкому папері. Головний герой упродовж одного дня встигає випробувати зо п’ять різних транспортних засобів — від велосипеда до човна — добряче накупатися й наостанок, як нерідко буває з малими дітьми, відпочити після виснажливого, але веселого й насиченого дня. Книжка з ритмічним коротким текстом підійде навіть немовлятам.

З початком ери соціалізації (дитячого садочка i згодом — молодшої школи) малим читачам стане в пригоді «Абетка–прозивалка» Івана Андрусяка («Навчальна книга — Богдан», 2012) в оформленні Ганни Осадко. Це справді кишенькова (адже вміщається навіть у дитячу кишеньку) збірка віршів відомого й шанованого в дитячих колах дитячого автора, на кожну літеру в абетці тут припадає по короткому віршику–прозивалці окремо на хлопчачі й дівчачі імена. Прозивалки дотепні й легкі для запам’ятовування, а головне — геть необразливі. Як ось, приміром, у «дівчачому» (бо мають його використовувати, за задумом автора, насамперед дівчата) варіанті:

Правда Колі очі коле,

а неправда — щоки.

Не признається ніколи,

де проспав уроки.

А ось і «хлопчачий» (хоча такий поділ, гадаємо, досить умовний):

Дівчинка Анничка —

білесеньке личко.

А на ньому — уявіть! —

пудри кілограмів шість.

Дітям, які вже навчилися або вчаться читати, можна братися за «Чарівну ферму пана Мак–Брума» Сіда Флейшмана (переклав Микита Яровий, «Грані–Т», 2012). Автор цієї книжки, на якій виросло вже кілька поколінь читачів, — відомий американський автор українського походження. У виданні вміщено передмову, яку Флейшман написав спеціально для своїх українських читачів, а також три оповідання про сільські пригоди великої та дружної родини Мак–Брумів, тата з мамою та одинадцяти дітлахів — «Вілладжиллестерчестерапітераполлітіматомамеріларріімалоїкларінди». Мак–Бруми бідні, але веселі й дружні, тож усе їм вдається. У чомусь розповіді Джоша Мак–Брума нагадують байки барона Мюнгхаузена, але хто ж перевірятиме! А ще в цій книжці дуже кумедні ілюстрації Анни Сарвіри, про що не можна не згадати в контексті квітневої сміхокниготерапії.

Серія про пригоди Маленького Вовчика Іана Вайброу («Видавництво Старого Лева», 2012–2013) в українському перекладі Ореста Стадника та інших «заразить» читанням навіть найлінивіших читачів. Книжки написано у формі листів Малого Вовчика до батьків, справжніх хижих вовків, які відсилають надміру доброго сина (неправильного вовка!) до Школи Поганців Вовчила–Хижачила. Дорогою Малий Вовчик потрапляє в десятки комічних ситуацій, яскраво змальовуючи їх у листах додому й не надто приховуючи від батьків той факт, що йому, як і кожній нормальній дитині, страшно, самотньо й хочеться до мами. Читати цю книжку найкраще вголос, виразно, з різними інтонаціями, розглядаючи разом із дитиною малюнки на полях.

Герой наступної серії книжок — «Малий Ніколя» Рене Ґоссіні й Жан–Жака Сампе (із французької переклала Зоя Борисюк, «Махаон–Україна», 2013) — уже давно став улюбленцем дітлахів і дорослих по всьому світі. Малий Ніколя — загалом звичайний собі хлопчик, який поміж нормальними хлопчачими заняттями й іграми вчиться у школі, разом з однокласниками виводить із себе вчителів, має в міру дивакуватих батьків і вважає дівчат скиглійками й занудами. Книжку написано від імені хлопчика, який із дитячою безпосередністю нотує все, що відбувається в його житті й житті дорослих, які його оточують. Вечеря з батьковим начальником, організація хлопчачої банди, купання, похід із татом на базар, спільні канікули батьків і дітей, перше самостійне літо в таборі — це все невибагливі сюжети нотаток Малого Ніколя. Та в цих іронічних оповідках Ґоссіні та Сампе і малі, і дорослі читачі неодмінно впізнають себе й добряче з того посміються.

«Таємний щоденник Адріана Моула» Сью Таунсенд (з англійської переклав Анатолій Саган, «Видавництво Старого Лева», 2013) — британський бестселер, одна з улюблених книжок підлітків в усьому світі. Це також нотатки, як зрозуміло з назви, Адріана Моула, 14–річного інтелігента й поета, який, до всього, ще й має купу підліткових комплексів щодо зовнішності. Десь на тлі історії дорослішання Адріана — політика Маргарет Тетчер і чари принцеси Діани, про що хлопець не забуває написати у своєму щоденнику. Але головне — перше кохання, відчуття своєї сексуальності, юнацький протест і традиційні конфлікти з батьками й світом, які розв’язуються впродовж цілої серії «таємних щоденників». Українською перекладено поки що лише одну книжку, але її конче слід мати в бібліотеці кожного підлітка.

Наостанок лишилися дві книжки про Бубу польської письменниці Барбари Космовської — «Буба» і «Буба: мертвий сезон» (переклала з польської Божена Антоняк, «Урбіно», 2011—2013). Крім історії дорослішання дівчини–підлітка, яку всі називають Бубою, читач цієї книжки також переконається в тому, що його чи її родина — не найдивніша й не найгірша у світі. Ось у Буби, наприклад, батьки — відомі медійні люди, і цьому можна поспівчувати. Мама–письменниця навіть не знає, у якій школі вчиться її дитина і як її насправді звати; тато переймається лише своєю передачею; старша сестра схильна до скандалів і раптових переїздів у батьківський дім; дідусь має слабкість до азартних ігор. А сусіди — ті й узагалі щодня об’їдають сімейство! Це все разом, можливо, виглядає вкрай неприродно (як у закордонному гумористичному серіалі), але насичено, динамічно й насамперед — правдиво про підлітка у світі дорослих, яким частенько буває не до своїх дітей.

Ольга Купріян