Читомо вирішило дізнатися про плани молодої команди, майбутні книжки й причини припинення співпраці з досить потужним гравцем на ринку «Грані-Т».

– Пане Іване, ви повідомили у Facebook про заснування нового дитячого видавництва – «Фонтан казок». Розкажіть про нього.

– Власне кажучи, не так і багато чого наразі розповідати. Ближче до осені ми сподіваємося зробити свої перші книжки – тоді вже розмова, сподіваюся, буде більш предметна. А зараз ситуація така: ми щойно зареєструвалися і взялися до роботи.

– Ми – це хто? У вас уже є команда?

– «Фонтан казок» – маленьке видавництво. Нас кілька ентузіастів, «фанатів» у доброму розумінні цього слова, залюблених у дитячу книжку, яким хочеться хай помаленьку, але системно робити добру справу. З-поміж нас лише я досі мав справу з гуманітаристикою – інші прийшли із зовсім інших, на перший погляд, далеких від цього сфер, таких як IT-технології чи навіть аерокосмічні системи)

Кажу одразу: наші можливості невеликі – у нас трішки грошей, за нами не стоять жодні олігархи чи впливові посадовці, ми не претендуємо на те, щоб «перекроювати ринок» абощо. Усе, що в нас є, – це багато любові, багато бажання і трохи досвіду й розуміння того, в якому світі ми живемо і як зробити його на дещицю кращим, людянішим, теплішим. Ото й усе… Решту покаже час.

–Вибачте за філологічне питання, але чому фонтан, а не водограй?

– Так сталося. Я прийшов, коли назва вже була зареєстрована. Але хлопці, які її придумували, часто бували в Італії – то, певно, тому.

–Досі ви працювали літературним редактором у «Гранях-Т». Чому ви покинули цю роботу?

– Найближчим часом, як мені відомо, «Грані-Т» не планують видавати нічого нового – а отже, літературний редактор там наразі просто не має роботи. Тому довелося шукати щось нове. Пропозицій було багато, до того ж, на позір доволі привабливих, від прес-секретаря народного депутата до головреда загальнополітичної газети, – але я прагну займатися в цьому житті передовсім дитячою книжкою. Тому й опинився у «Фонтані казок» – і дуже радий з цього.

Щодо «Граней», то одразу ж хочу наголосити, що з цим видавництвом у мене в житті пов’язано дуже багато гарного, і ми аж ніяк не «побили горшки», а залишилися дуже добрими друзями. Там вийшло чимало моїх книжок – і я залюбки з цими книжками й далі проводжу зустрічі з читачами. Мало того: моя нова повість «Третій сніг», яка спершу планувалася в «Гранях», але там не вийшла, зараз органічно «переїхала» у «Фонтан казок» і побачить світ уже цього літа.

Ілюстрація Олі Кузнецової до «Третього снігу»

– Які плани у «Фонтану казок»? З якими авторами ви співпрацюєте чи плануєте співпрацювати?

До осені плануємо видати принаймні три книжки. Перша з них уже майже готова, за тиждень-другий «поїде» в друкарню. Це збірка казок «Коротунчик» Олега Чаклуна – нового в нашій дитячій літературі автора, дуже таємничого – як і всі справжні чаклуни, він воліє зберігати інкогніто, так що я не певен, чи нам вдасться «витягнути» його навіть на презентацію його ж книжкиJ. У нього іноді такі химерні персонажі – мені, скажімо, особливо подобається дядечко Ліхтар! Сподіваюся, що маленькі читачі теж будуть від нього в захваті!

Далі буде мій «Третій сніг» – так само казка (бо ми все ж «Фонтан казок»), але з багатьма алюзіями на сьогодення, на ті дуже непрості проблеми, з якими нині всі ми стикаємося…

Відтак будуть й інші автори – як уже відомі, так і дебютанти. Я поки що не хочу розкривати дальших планів, щоб не зурочити.

Ілюстрація Олі Кузнецової до «Третього снігу»

– А з якими накладами плануєте виходити на ринок? Я так розумію, перші проекти будуть цілком на ваш страх і ризик.

– Звісно. Так що великими наклади не будуть. Гадаю, почнемо з традиційних для малих українських видавництв цифр – від тисячі до трьох, – а відтак вдалі проекти завжди можна буде додрукувати.

– Нас завжди цікавить не тільки змістова частина, а й форма. Вже є домовленості з якимись художниками?

– Так, ми працюємо з дуже класними художниками. Наразі це Настя Шигаєва, Ольга Кузнецова і Ольга Пилаєва (кажу про ті книжки, які вже готуються). Також шукаємо молодих креативних художників із оригінальним поглядом на світ.

– Зважаючи на стрімкі стрибки „Видавництва Старого Лева”, таких китів ринку, як „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, чим ви будете оригінальними? Якась ще вужча спеціалізація?

– Зараз в Україні не та ситуація, коли «спрацьовують» надто вузькі спеціалізації. Тих колег, яких ви називаєте «китами», насправді так мало, що проблемою є не знайти вільний простір, а бодай почасти його вкрити. Коли в нас дійде справа до конкуренції (а я дуже сподіваюся, що колись усе ж дійде), тоді про це й подумаємо. А поки що нашою «родзинкою» має, за задумом, стати націленість на молодих авторів, на відкриття нових імен. Першим буде Олег Чаклун – а далі ще сюрпризи…

– Серед основних проблем малих видавництв – система розповсюдження. Звісно, це болюче місце для всіх видавців, але для малих особливо, наприклад, оплата за місце на виставці. Чи думали, як розповсюджуватися книжки?

– Це справді найболючіша тема… Але зараз мої колеги налагоджують контакти з книгарнями й торгівельними мережами, плануємо і прямі продажі – на зустрічах із читачами, і продажі через інтернет – невдовзі запрацюєнаш сайт, над яким зараз чаклують програмісти… Одне слово, не ми перші, не ми останні – велосипеда не вигадаємо, але дуже сподіваюся, що копітка праця дасть результати.

Звісно, хочеться зробити дуже й дуже багато – плани і мрії величезні, а життя їх, як водиться, трохи стримує. Але нічого – на все свій час. «Фонтан казок – щоб напувати мрії!» – такий слоґан ми собі обрали, тож і напуватимемо)

Ілюстрація Олі Кузнецової до «Третього снігу»

– І насамкінець – чи не заважатиме Івану Андрусяку-письменнику Іван Андрусяк-видавець?

– Досі не заважав, а лише допомагав – то сподіваюся, що так буде й надалі).

Зрештою, це для мене справа звична: робити гарні книжки гарних письменників – і лише кілька тижнів на рік відриватися від цієї доброї справи, «ховатися від світу» в селі над Ворсклою, бавитися з дітьми, спостерігати за птахами, а раненько вставати, виносити ноутбук під горіх чи у смородину під вікном і писати щось своє)).

Насправді не знаю, чи цього літа зможу щось написати – надто багато сил і нервів забрали останні півроку, і потрібен час, щоб від усього цього бодай трохи відійти й переосмислити все пережите… Тим паче, що нічого ще не закінчилося – і хтозна, яким буде це літо… Але намагатимуся – інколи з таких глибоких переживань дуже життєствердні тексти народжуються. А зараз такий час, коли життєствердні тексти всім нам украй необхідні.

Оксана Хмельовська