Читомо підготувало добірку науково-популярних книжок, перекладених українською мовою, після прочитання яких ви точно отримаєте репутацію ерудита і з легкістю підтримаєте розмову в товаристві «технарів».

Еманюель ле Руа Ладюрі. Коротка історія клімату

Ніка-Центр, 2009

У книзі французького історика, почесного професора Колеж де Франс знайдете відповіді на питання, які, можливо, ніколи б не здогадалися поставити. Наприклад, яким був клімат за часів Ренесансу в Італії. Інакше кажучи, чи заважали грози Ботічеллі, коли він працював над “Народженням Венери”? Чи ризикували робітники підхопити сонячний удар, коли зводили купол флорентійського собору Санта Марія дель Флоре?

«Коротка історія клімату» побудована у формі запитань та відповідей. Наївні питання ставить Анушка Васак, викладачка французької літератури в університеті Пуатьє. Із мудрих відповідей Ладюрі випливає, що не лише «вольові зусилля історичних осіб» керували історичними процесами. Війни, революції, наукові відкриття, встановлення миру, – над усім цим стоять природні імпульси та, не більше й не менше, зміни клімату.

Навряд чи після прочитання книжки Ладюрі ви станете більше уваги приділяти прогнозу погоди. Але якщо ви гуманітарій, книжка запропонує подивитися на звичні історичні процеси під іншим ракурсом та замислитися, чому, за висловом перекладача Андрія Рєпи, “історики забули про природу”.

Джон Аррі, Кінґслі Деніс. Після автомобілізму

Темпора, 2010

Автори цієї книги – соціологи з Центру дослідження мобільностей у Ланкастерському університеті  – пропонують нам водночас захоплюючу оду автомобільній епосі та докази її неадекватності сьогоденню. І хоча в анотації зазначається, що книга розрахована на інженерів та автомобілістів, все ж, вона більше стосується історії цивілізації, і тому буде значно цікавіша історикам та культурологам. А також – в силу назви – її змітають з полиць на хвилі захоплення вело-рухом та еко-містом. Але книжка не про те, як велосипеди замінять автомобілі. А про те, як ХХ ст. стало залежним від автомобіля і які можливі сценарії лікування цієї залежності.

Якби інопланетяни подивилися на Землю, вони подумали б, що авто є основною формою життя на планеті, – згадують чийсь іронічний вислів автори. Адже у 2000 році у США виявилося більше власників авто, аніж зареєстрованих виборців. Тобто ХХ ст. – це століття автомобілів. Це залежність, від якої, утім, ще можливо вилікуватися.  Автомобіль може бути перевершений чимось іншим, пишуть Аррі та Деніс. Що це буде? Нова система альтернативних джерел енергії, що не матиме стосунку до жорсткої сталі та вуглецевого палива, бо епоха автомобілізму в такому розумінні сягає корінням 1900 року.

Твердт Тер’є. Подорож у майбутнє води

Ніка-Центр, 2013

У1968 році американський астронавт Вільям Андерс зробив перший знімок Землі з космосу. Тоді людство побачило, що наш світ тримається саме на воді. Цей образ не дає покою вченим із душами поетів і у ХХІ ст. Серед них – норвезький професор Твердт Тер’є, котрий об’їздив 70 країн і написав поему, присвячену воді:  “Я мандрував, захоплюючись різноликістю води та її красою, зачудований її особливостями: вічно пульсуюча, завжди у пориві, який нікому не спинити, а водночас — гнучка і оманливо піддатлива”.

Із книги дізнаєтеся про масштабні водні проекти, які змінять світ у майбутньому, а також про новітні розробки, які втілюються в життя вже сьогодні – наприклад, автобус, що працює на воді, і використовується в Ісландії. Не оминув увагою Тер’є і те значення, яке мало для початків людської цивілізації, скажімо, давніх культур в Китаї і Єгипті, приборкання води. Тер’є переконаний, що в майбутньому саме боротьба за владу над водними ресурсами визначатиме перебіг ключових подій у світі, ця боротьба стане віссю, навколо якої обертатиметься історія.

Між іншим, Твердт Тер’є – лауреат премії “Свободи слова фонду Fritt Ord”, яку свого часу отримали Андрєй Сахаров та Лех Валенса.

Мічіо Кайку. Фізика майбутнього

Літопис, 2013

Найкращу книгу Форуму видавців 2013 року,  “Фізику майбутнього” називають світовим бестселером. Її автор, вчений-фізик та еколог Мічіо Кайку з’їв зуби на  поясненні складних наукових теорій якнайширшому колу глядачів, багато років коментуючи наукові передачі на каналах Discovery, Science та BBC. А для цієї книги він провів інтерв’ю із понад трьомастами науковцями, мислителями та мрійниками, як він сам називає їх, щоб з’ясувати все про науку наступного сторіччя.

Кайку називає людину хореографом танцю природи, і обіцяє, що за сто років ми таки станемо її господарями. Звісно, « якщо тільки не скотимося в хаос і безумство” , – обачно додає Мічіо. А людство у цьому дуже успішне.

Надихаючись сміливістю Жуля Верна та Леонардо да Вінчі, а також сучасними мрійниками він науки, Мічіо Кайку прогнозує майбутнє комп’ютерних технологій, медицини, штучного інтелекту, нанотехнологій, космічних подорожей та навіть багатства на сто років уперед, і завершує книгу есеєм “Один день у 2100 році”.

До речі, рецензію на «Фізику майбутнього» також можна почитати на Читомо.

Сіддгартха Мукерджі. Імператор усіх хвороб: біографія раку

Видавництво Жупанського, 2013

На полицях книгарень знайдете цю книжку поряд із медичними посібниками та довідковою літературою. Але «Імператор усіх хвороб» має небагато спільного із сухістю медичної літератури. Хоч ця книга написана професійним медиком, онкологом, вже з першого епіграфу, цитати з книжки Сьюзен Зонтаґ «Хвороба як метафора», стає зрозуміло, що автор пише не так про хворобу, як про людину. Про людину та її боротьбу із найсерйознішою хворобою сучасності.

Біографія раку – лише одна сторона книжки. Сіддгартха Мукерджі розповідає, як розвивалися наші знання про рак, його дослідження та способи лікування від перської цариці Атосси до сьогодення. Другою стороною є історії пацієнтів лікаря-онколога Мукерджі. Тож прочитайте цю книжку, маючи на увазі, що «Імператор усіх хвороб» отримала Пулітцервіську премію у 2010 році в номінації нехудожньої літератури, а її автора включили до переліку сотні найвпливовіших постатей за версією Time у 2010 році.

Джаред Даймонд. Зброя, мікроби і харч: витоки нерівностей між народами

Ніка-Центр, 2009

Цю книжку американський науковець, професор фізіології Каліфорнійського університету Джаред Даймонд видав ще у 1997 році, а наступного – отримав за неї Пулітцерівську премію. А все тому, що наважився написати коротку історію народів за останні 13 тисяч років. Чому одні суспільства раніше розвинули виробництво, технології та … мікробів, завдяки яким завоювали решту народів світу? Про це, власне, книжка. І цікавою є навіть не відповідь на ключове питання, а те, яким шляхом прямує авторська думка. До речі, Джареда Даймонда, спонукало до написання книги просте питання від гвінейського політика Ялі:

«Як так сталося, що ви, білі люди, виробили так багато карґо і привезли його на Нову Гвінею, а ми, чорні люди, маємо так мало власного карґо?»  (тобто матеріальних цінностей і благ).

На щастя Даймонд, хоч і є науковцем, не обтяжує свою книжку зайвими риторичними доказами її науковості, а пише легкою і доступною мовою, характерною для американських вчених, зацікавлюючи вже від передмови «Чому людська історія схожа на цибулину?». Якщо ви зацікавилися книжкою «Зброя, мікроби і харч», але ще не впевнені, чи варто витратити на неї час – ширший огляд видання можна знайти на Читомо.

Світлана Ільченко