Взимку 2005-го вони успішно пересиділи. Можливо, боялись, очевидно, сумнівались, безперечно, торгувались. Щось виторгували. Крім кількох смертельних випадків – решта цілком тріумфально повернулася до кабінетів влади. Головне, як виявилось, витримка й послідовність. Ну й уміння торгуватись, ясна річ.

Нині відбувається щось подібне. Хоча багато кому здається, що цього разу все інакше – ми інакші, країна інакша, все було набагато жорстокіше, себто – все має бути набагато справедливіше. Жертви не можуть бути марними, країна не може втратити цього, можливо, останнього шансу, злочинці повинні відповідати за свої злочини.

Але виявляється, ніхто нікому нічого не винен. Виявляється, в них усе за планом – якісь свої ігри, якісь свої домовленості. Перечекають війну, підуть на вибори. Знайдуть нову назву для своєї політичної сили, висунуть нового лідера, підберуть правильні гасла, зіграють на ситуації. Головне – сподобатись виборцю. Головне – пояснити йому, що на вчорашні їхні гасла не слід звертати увагу, що нині все інакше – ми інакші, країна інакша. Виборець зрозуміє. Виборець пробачить. Виборець не злопам´ятний. Виборцю теж подобається, коли йому намагаються сподобатись. Він таким чином хоча б раз на п´ять років відчуває свою значимість. Про нього згадують. Із ним заграють. Хай ненадовго. Хай нещиро. Але він вкотре купується на рекламні мутки й щоразу йде вибирати як не "політика з народу", то "міцного господарника" чи "симпатичного мужчину". Та й вибір, якщо чесно, не такий і великий.

Думаю, вони все це чудово розуміють, і саме тому не надто переймаються. Люстрація? Та заради бога. Ось ми – спробуйте нас люструвати. Заборони? Хто нас заборонить? Це не демократично. Ви ж виступали за демократію та європейські цінності? Ну, ось ми, в ситуації, що склалася, і є цими цінностями: забороните нас – гріш ціна всій вашій демократії. Що ж це за демократія, за якої забороняють партії та закривають ЗМІ? Навіть якщо члени цієї партії не приховують свого скептичного, м´яко кажучи, ставлення до країни, в якій їхня партія зареєстрована.

Тому грайте за правилами, які самі й відстоювали: ми не п´ята колона – ми носії альтернативної точки зору. Життя в мирних містах, містах, не охоплених війною, передбачає безліч можливостей для ведення дискусії навіть із тими, з ким давно немає про що дискутувати. Мирне життя дає нам безліч варіантів – можна мати свою точку зору, свою позицію, своє ставлення до країни. Навіть своє ставлення до тих, хто тримає для тебе зараз лінію фронту.

Вони сидять собі в своїх депутатських кріслах, і хто скаже, що вони чогось бояться? Хіба вони виглядають наляканими? Хіба комусь із них є чого боятись? Для них це просто ще один етап їхньої кар´єри. Саме так – кар´єри. Перегрупуються – і в бій. Попри всі закони, пори всю люстрацію. Здадуть, кого не шкода, домовляться, з ким потрібно, десь пошантажують, десь ввімкнуть дурня – і восени ще п´ять років недоторканості. Ну, справді – ви ж не думаєте, що наступний склад парламенту буде якось суттєво різнитись від теперішнього? З якої радості? Ми ж із вами знову їх і виберемо. Можливо, під іншими прапорами. Можливо, в інших пропорціях. Але тих самих. Ми ж не злопам´ятні.

Найогидніше, що вони будуть проводити свої передвиборчі кампанії в країні, залитій кров´ю. Будуть загравати з фронтовиками, будуть співчувати біженцям. Привозитимуть гуманітарку, обіцятимуть усе відбудувати. При цьому – далі поливатимуть одне одного помиями, на камери й на мітингах, влаштовуватимуть бої без правил, не стримуючись і не стидаючись. Скільки при цьому буде полум´яних промов, скільки болю за країну, скільки співпереживання та рішучості! Скільки сенсаційних заголовків на нас очікує, скільки несподіваних заяв, скільки парадоксальних висновків! Скільки світлих голів та гарячих сердець буде залучено до цього маховика задля розробки технологій та стратегій! Ви думаєте, щось змінилось? Лише не для них! Ви думаєте, на щось впливаєте? Лише не в цьому випадку! Вони будуть діяти так, як звикли, так як уміють. А інакше вони не вміють. І плювати вони хотіли на закони. Вони ж їх самі приймають, ці чортові закони. Для себе.

Яка люстрація? У них іще стільки справ. У них іще стільки паскудства.