Дивовижно, яка каша в головах адептів "русского міра". З одного боку, вони без мила лізуть нам в брати, заклинають якимись спільними святинями, а з другого - вважають укропами і фашистами.

Спікер Думи Сєргєй Наришкін, обурившись військовим парадом у Києві, заявив: "С такой маниакальной настойчивостью продолжаются попытки разобщить русский и украинский народы, которые по своему происхождению, истории, культуре есть одно целое".

Важко собі уявити, як та сама людина, яка вірить, що владу в Україні захопили фашисти, чиїх прихильників, між іншим, переважна більшість, водночас вважає, що ці ж фашисти – одне ціле з "русскім" народом. Ба більше: і культура у фашистів і росіян – одне ціле.

А днями з´явилася "Петиция в защиту мира". "Поэты, писатели и журналисты требуют прекратить боевые действия в Новороссии". Причому не тільки російською мовою, але й англійською.

Те, що жодної Новоросії в природі не існує, нікого з них не турбує. Їх турбує, що незабаром війна пошириться на сусідні з Донецькою та Луганською області. Звідки така стурбованість? Що дає підстави думати, ніби й там можливі сепаратистські рухи? Досі прихильники сепаратів збирали там лише жалюгідну проплачену масовку.

Проливаючи крокодилячі сльози над стражданням мирного населення, автори "петиції" виявили неабияку тупість. Невже і справді це писали письменники? "Ещё Достоевский сказал, что все наши стремления изменить мир к лучшему не стоят слезы ребёнка. Преувеличивал, конечно, детей у него самого не было".

Мабуть писав це якийсь феесбешник, якому просто не дано знати щось більше про того чи іншого класика російської літератури. Адже у Достоєвського було... четверо дітей!

А далі, коли читаєш про те, що "разбомбили детский сад в Макеевке", то й не дивуєшся. Одна брехня породжує наступну і цьому кінця вже нема.

А відтак натрапляємо у тій "петиції" знову ж таки на якусь фантасмагоричну сентенцію: "Важно понять, что почти все сражающиеся там – люди одной (!) культуры, вплоть до десантников, которые есть с той и другой стороны. И это русская культура, потому что никакой особой украинской культуры государство Украина за свою небольшую историю не создало. Это немудрено: культура создаётся столетиями, и культура России и Украины – общая".

Стоп! А як же укропи і фашисти? Вони теж належать до "русской" культури?

Заплуталися "пісатєлі". Тому й не дивно, що нісенітниці тільки множаться. Шукаючи те, що буцім ріднить наші народи, вони малюють геть фантазійну ідилію: "Так же много и тяжело работал украинский селянин, как русский крестьянин". Це ще одна неправда, бо навіть російські класики звертали увагу на ледачість "крєстьян", на їхні запущені "дєрєвні", де не було ні садів, ані городів, ані худобини. Про це можна почитати у Буніна: "Я сразу отметил разницу, которая существует между мужиком-великороссом и хохлом. Наши мужики народ, в большей случае, изможденный, в дырявых зипунах, в лаптях и онучах, с похудевшими лицами и косматыми головами. А хохлы вызывают отрадное впечатление: рослые, здоровые и крепкие, смотрят спокойно и ласково, одеты в чистую, новую одежду...".

І ось ці, з дозволу сказати, "пісатєлі" у своїй "петиції", яка начебто покликана припинити війну, чомусь найбільше уваги приділили доказам того, що жодної української культури не існує, а є велика російська культура. Яку кляті українські націоналісти всіляко затискають, не дозволяючи навіть Пушкіна вивчати у школі.

І знову брехня. Бо Пушкіна, правда в українському перекладі, наші діти таки читають. Зокрема, "Казка про царя Салтана" є в програмі позакласного читання для 4 класу. Не знаю, навіщо нашим дітям ця компілятивна казка, але факт, що вона таки є.

У звичайного росіянина, який не має доступу до інтернету, а слухає російське радіо і дивиться російське телебачення, в голові намішано стільки безглуздя, що не дивно, коли він починає свято вірити в нього. Та й як не вірити, коли такі поважні люди як депутати Думи Фйодоров і Худяков, нащадок Геббельса Дугін і сам перший віце-прем´єр "ДНР" Антюфєєв переконують, що тексти для Цоя писали в ЦРУ, в Європі заборонено вживати такі слова як "папа" і "мама", війну на Донбасі розв´язали масони і їхні поплічники фашисти, а збитий "Боїнг" перевозив мерців зі зниклого в березні над морем лайнера.

Апологет "русского міра" Єгор Холмогоров пішов ще далі: "Необходимо подать в международный суд и запретить украинцам использовать русский язик".

Причина серйозна: "Весь интернет засран статьями украинских русскоязычных ресурсов, где "пророссийские боевики" устойчивое сочетание. Я в свое время начинал кампанию "размовляйте украинской". Нельзя давать им возможность нести свою гниль на нашем языке".

Ну, що й казати – чудова думка. Я за. А то, бачу, деякі політики уже почали намацувати для президента ґрунт під російську офіційну чи навіть державну. Принаймні про це раптом заговорив Олег Медвєдєв. Ну, якщо він, як колишній юліанець, вирішив таким чином завалити рейтинг президентської команди на виборах до парламенту, я його розумію. Але якщо президент і справді пообіцяє ввести російську мову офіційною, я з головою кинуся на боротьбу проти його команди. У нас українська державна – чиста фікція. А зробити, як у Білорусі – то й буде, як у Білорусі.

Та вернімося до Холмогорова. Здавалося б, ще доволі молода людина (народився у 1975), а мізки уже забиті таким сміттям, що розгрібати і розгрібати.

Те, що "Украина сбила "Боинг", це зрозуміло. Такі як він і не можуть говорити інакше. Але він також вірить, що "в Донбассе никакого сепаратизма нет, а есть движение за воссоединение русских". Тут уже починаєш потилицю чухати. Як же це все укласти в якусь струнку і зрозумілу картину? Отже росіяни воюють за те, щоб об´єднатися з росіянами, а їм протистоять українці і росіяни, які не прагнуть об´єднуватися. І всіх їх – о радість! – єднає велика російська культура.

Холмогоров навіть розкопав записки русского мислітєля-емігранта Івана Солонєвіча, який взявся аналізувати російську літературу, вважаючи, що саме російські письменники винні в тому, що Гітлер напав на СССР. Отже висновок Холмогорова: треба пильно придивитися до того, що пишуть сучасні російські письменники, щоб чого доброго й вони лиха не накликали.

"Наша великая русская литература... спровоцировала немцев на завоевание, – писав І. Солонєвіч. – "Тараканьи странствования", "бродячая монгольская кровь" (тоже горьковская формулировка), любовь к страданию, отсутствие государственной идеи, Обломовы и Каратаевы – пустое место. Природа же, как известно, не терпит пустоты. Немцы и поперли: на пустое место, указанное им русской общественной мыслью".

Ще б пак! Адже відомо, що улюбленою книжкою Гітлера була книга Михаіла Зощенка "Спи скорей, товарищ". "Гитлер, – згадував Шпеєр, – пересказывал отрывки, пока не начинал задыхаться от смеха. Борман получил приказ послать шофера в Мюнхен и для каждого из нас купить по книге".

"Фюрер в восторге от книги Зощенко "Спи скорей, товарищ", которую я ему дал, – писав Геббельс. – Я зачитываю вслух пару рассказов оттуда. Мы долго смеемся".

Посміймося й ми. Після заборони імпортних продуктів саме час в Росії заборонити перекладну літературу, яка, мов шашіль, підточує ідеали "Святой Русі" і руйнує "скрєпи". А російських письменників знову пора загнати у стійло цензури, а то чого доброго спровокують китайців на війну. Як колись німців.