Останній рубіж чи шанс на відродження?» на Форумі видавців окреслена дуже точно: «Як у тому анекдоті: не тратьте, куме, сили, спускайтеся на дно». Зі слів президента Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, проблеми галузі потребують рішучих дій – з боку Держтелекомрадіо, Кабміну й обласних адміністрацій. Сьогодні статистика друку і продажів є від’ємною. Негаразди, які нині переживають українські видавництва, не є наслідком лише сьогоднішньої політики – це результат того, що влада 23 роки ігнорувала книгу. Відтак пан Олександр окреслив 10 найважливіших кроків для реанімації книгарень, видавництв та бібліотек

Навесні відновила діяльність Міжвідомча комісія з питань сприяння розвитку вітчизняного  книговидання  та книгорозповсюдження, яка за останні три роки засідала один раз. У її новому складі створено 4 робочі групи: економічний протекціонізм, реформування державного замовлення, модернізація управління видавничою галуззю України та програма читання: відновлення, відродження у дошкільних, шкільних навчальних закладах тощо. Групи підготували пакетні пропозиції, які пішли у перше та другі протокольні рішення засідань міжвідомчих комісій. Відповідно до них, є вже відповідні напрацювання. Йдеться про те, аби змінити механізм державного замовлення підручників для загальної освіти. Воно відбуватиметься за результатами конкурсів. У вівторок на робочій інструктивній нараді після детального обговорення поставлять крапку під положенням про їхнє проведення. А на інструктивній нараді вирішать, як працювати з електронними макетами підручників, що братимуть участь у конкурсі. Школи стануть замовниками.

Із Міністерством культури розробили документи про зміну процедури закупівлі книжок бібліотекам – дай Боже, щоб тільки гроші їм давали. Кожна книга розглядатиметься як індивідуальний продукт. Це дозволить купувати певні обсяги літератури без тендерів, безпосередньо у видавництв.

Уже майже готова методика по запровадженню читання у дошкільних закладах і молодших класах.

Розробили декілька пакетних документів для роботи з обласними адміністраціями.У статистику, яку мають щорічно надавати по всіх питаннях їхньої діяльності, включено перелік питань, які стосуються книговидання: кількості видавництв, видань, книгарень. Бо за даними, які нині подають, виходить, що в Україні найбільша кількість книготорговельних точок і підприємств  – близько 10 тисяч. Такого нема в жодній країні. Так само, як жодна країна не має такої мізерної кількості книжок. Тому ці дані жорстко фіксуватимуть. Крім того, введені показники стосовно соціальної реклами і реклами передач на книжкову тематику, висвітлення проблематики читання у місцевих ЗМІ, як комунальних, так і приватних. Держкомзем займається розробкою положення виділення земельних ділянок у регіонах для будівництва так званих МАФів і пристосування їх під книгарні. Вільні комунальні площі знайти зараз надзвичайно важко – за минулі роки вони були розкуплені і перепродані по декілька разів. Моє спілкування з кількома обласними адміністраціями свідчить, що в цьому напрямку можливий успіх. Книготорговці готові знайти кошти та меценатів, які допоможуть у будівництві.

За результатами засідань Міжвідомчої комісії я підготував рекомендації для голів ОДА по виконанню протокольних рішень на регіональному рівні, що їх розсилав як офіційні документи. Минулого тижня у Кабміні відбувалася нарада з заступниками голів обласних адміністрацій, що відповідають за гуманітарну сферу. Кожному вручили інструктивний лист із 29 пунктами, де розписано, що і як робити задля позитивної динаміки у книговиданні, книгорозповсюдженні та бібліотечній справі саме на регіональному рівні.

 Підійшли до основної проблеми, яка, на жаль, не вирішилися, – це відсутність контактів із вищими компетентними органами влади (Міносвіти, Мінкультури, Держкомтелерадіо). Хоча, якщо порівняти із попередніми, то це найтолерантніший до книговидання склад Кабміну до книговидання. Втім, і там нема спеціалістів, які зналися б у деталях нашої справи. Ми подаємо їм інформацію, пишемо документи, аналітичні записки, даємо можливість увійти в курс справи. Але найгіршою є така тенденція: документи, які сьогодні розсилаються Кабміном, потрапляють у стоси документів на столи голів ОДА, у цих же стосах розписуються на заступників і так далі – аж до найнижчого виконавця. По напрацьованих  схемах відписують за шаблоном, відправляють назад. У Кабміні отримують і підшивають у папку без аналізу. Є вигляд дії, але насправді нічого не відбувається.

 І цього не буде, поки не прокинуться видавці. Потрібна горизонтальна і вертикальна громадська структура, яка представляє видавництва, книжкову торгівлю і поліграфію в об’єднанні з бібліотеками. Щоб співпраця була не лише формальною. Зв’язуватися з фондами, з мережами «life», «Київстар». Сьогодні у рейтингу партнерства видавці – аутсайдери. Дуже прошу, щоб члени Асоціації виступили активним елементом, навколо якого гуртуватимуться. Щоб можна було отримувати інформацію: де адміністрація почала працювати, де реагують, де ні. Потік інформації знизу вгору змусить спонукати владу до дій, не лише по владній вертикалі, де писатимуть: «всьо харашо».

Левова частка присутніх тут – це члени асоціації, хоча запрошення на круглий стіл розсилали 1748 видавництвам, які представлені своєю продукцією обов’язковим примірником у Книжковій палаті. Наприкінці червня на конференції у Могилянці я говорив, що ситуація в книжковій галузі нагадує ситуацію на Східному фронті. Віце-прем’єр – це наш прем’єр видавничої справи, що вже розбирається з лісовими сигналами і дає відповідні посили міністрам. Оперативне командування – типу Литвина під Іловайськом – передає це в обласні адміністрації. Зрештою залишається загін добровольців – так називаю Асоціацію видавців, яка 20 років тягне галузь, збираючи копійки і відбиваючи атаки влади. А ще залишається 1600 ватніків в кожній області – людей, які дуже рідко комунікують між собою, не те що з владою, і не пропонують об’єднаної позиції. Кожен знаходить шляхи, щоби вирішити питання одноосібно.

Питання бібліотек перейшло в питання особистої війни керівників національних бібліотек проти такого «ворога» Афоніна. Три роки тому ми з Книжковою палатою ініціювали поправки до закону «Про обов’язковий примірник документів». Поява цього документу була викликана тим, що в жанрових нішах – література нон-фікшн – наклади впали нижче нікуди: 150-300 примірників. Із них 12 передавалися національним бібліотекам і 5 – кабінетам влади. Це позбавляло не тільки прибутку від продажу тих, що залишилися з 200, а й грошей для продовження роботи. Забирався не тільки додатковий, а й необхідний продукт. Це так називається: свиня, яка їсть жолуді, разом із тим перегризає коріння дуба, бо їй не подобається тінь. Тих 12 примірників не вирішують питання свідомості населення. А в регіонах і того не бачать. Бібліотека перестала виконувати свою основну функцію – працювати не з книгою, а з нацією.

Тому є пропозиція терміново підготувати проект поправок до згаданого закону – щоб держава щорічно викупляла 50 обов’язкових примірників по мінімальній ціні чи собівартості. Для цього щоквартально треба виділяти 15 мільйонів гривень. І книгу можна буде знайти в межах області. Навіть в умовах жорсткої фінансової економії – це кошти, які держава не тільки може, а має знайти. Інакше під питанням опиняється саме існування бібліотек. 50 тисяч сторожів над звалищами книг попередніх радянських років – дуже дороге задоволення для держави. З кожною владою у нас війна: перевірка, тяганина в прокуратурі. Але жодного разу 50-тисячний загін бібліотекарів не висловив протесту проти того, що їх позбавили основної функції – відкрити чесних українців. 30 вересня замість святкувати, можна було вийти і зачинити за собою двері на знак незгоди.

Отож, Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів бере сьогодні під свій контроль центральні органи влади і намагається максимально тиснути на них. Далі працюємо з областями і районами. І створюємо систему відносин «бібліотекар – видавець». Видавці можуть давати книгозбірням, особливо дитячим, свої надлишкові екземпляри.

Ярослава Тимощук