У вересні книжку видало львівське "Видавництво Старого Лева". Перший наклад нового роману Софії Андрухович розкупили за кілька тижнів. Повну рецензію читайте у новому номеріжурналу "Країна" за 9 жовтня. Пропонуємо кілька фрагментів:

"Фелікс Австрія" - це ретро-роман, події якого відбуваються в австро-угорському галицькому раю, - пише Бриних. - Тональність – карамельна. Маленький вавилон на задрипанках великої імперії, яка всього лише через 14 років розвалиться від двох пострілів Гаврила Принципа. Але поки що – портрет ювіляра Франца Йосифа на кожному кроці, ярмаркова атмосфера. Світ розпирає від немислимих винаходів і нових можливостей.

Світ цей – ляльковий будиночок, і не вперше в українській літературі його намагаються залюднити. Це модно, красиво й кон´юнктурно - якраз до століття від початку Першої світової. Інший бік медалі – такий текст потребує від письменника ювелірного побутописання. Найменша недбалість у ньому може призвести до атмосферної катастрофи. Софія Андрухович завиграшки впоралася з цим завданням. Та навіть більше: фактура її роману складна, насичена, деталізована. Це самодостатній літературний делікатес. Читач охоче повірить цій історії, бо її правдивість криється у стилістиці, мові. Аж такого відшліфованого тексту вже давно не було у сучасній вітчизняній прозі. Топографія, одяг, світські ритуали, архітектура, особливості спілкування, – прискіплива увага до цих дрібниць вражає насамперед обсягом роботи. І ремісничою затятістю авторки, яка взялася до творення власного ретро-формату з великим дослідницьким азартом, а не ради ефектного антуражику.

Іронія долі полягає в тому, що цей стилістичний шик роману "Фелікс Австрія" і якість письма найвищої проби - розтринькані на реалізацію вкрай скромних художніх завдань та ідей.

Лаконічні, недомальовані мешканці цього лялькового будиночка живуть відповідно до театральної драматургії, де кожна рушниця стріляє – хоч скач, хоч плач. У жіночому романі інакше й бути не може. І кожна змія у капелюсі фокусника зобов´язана вкусити себе за хвіст. Софія пильно стежить за своїми ниточками, щоб ніде нічого не заплуталося, щоб на кожне запитання знайшлася відповідь. У механізмі роману немає коліщат, які б скрипіли, прокручувалися, ламалися врешті-решт. Для мелодрами – це добро. Для літератури – зло".