Юридичні порадники у країні з, м’яко кажучи, еластичними правовими нормами — апріорі бестселери. Дивує лише, що українські видавці доволі довго усвідомлювали цю просту істину. Не те щоб у книгарнях геть не було подібних видань, але вони чомусь обмежувалися лише конфліктами з даішниками. Систематичних книжок-консультацій з усіх проблемних побутових сфер бракувало аж до 2010 року, коли харківський «Клуб сімейного дозвілля» почав розробляти цю справжню золоту видавничу жилу.

Того року вийшов «Ваш домашній адвокат» В. М. Омелькіна з іміджевим підзаголовком «Юридичний довідник на всі випадки життя». Книжка розійшлася у десятках тисяч копій, а торік їй на зміну з’явилося видання удвічі більшого обсягу: «Великий сімейний юридичний довідник на всі випадки життя» (автори О. М. Сичов, Д. С. Довбій, Д. М. Бірюк). Аж ось нині — чергова новинка від «Клубу сімейного дозвілля»: «Куди та як правильно писати скаргу, заяву, претензію, клопотання, щоб відстояти свої права» (автори В. В. Гайворонська, О. М. Скребець, О. М. Сичов, Д. С. Довбій). Ця високотехнологічна (зразки типових документів на всі випадки життя) книжка стане в нагоді кожному, як справедливо зазначено на палітурці. Тут описано прийоми, так би мовити, «домедичної допомоги»: як «здійснити основні процесуальні рухи, уникнути грубих помилок та бездіяльності у зв’язку з тим, що читач не може зорієнтуватися у питанні». Усі три видання високо поціновані не тільки покупцевими гаманцями, а й експертним середовищем. Перші дві входили до топ-списків довідкової літератури Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року» (2010, 2013), новинка опинилася серед лідерів літа сьогорічного рейтинґу.

Взагалі-то у цивілізованому суспільстві таких книжок не випускають. Бо у країнах традиційної законності «наїхати» на громадянина ні сіло ні впало просто не спаде на думку службовцеві будь-якого рівня. А коли вже хтось і зазнає сумнівних переслідувань, то вони випливають з такої юридичної казуїстики, що годі розібратися за самовчителем. У нас же поки що утиски прав громадянина і споживача є звичною практикою, на самооборону від чого і спрямовані оглянуті книжки. Тож виходить, що ці бестселери — ознаки суспільного неблагополуччя. І як тільки вони перестануть користуватися підвищеним попитом — то буде сигнал про наше спільне одужання. Отакий парадокс: дуже добре, що такі книжки є, але буде набагато краще, коли ми їх не потребуватимемо.