Re: цензії

Вважаю, що гарна книжкова рецензія подібна до гулких балачок біля гардероба та величезних дзеркал у театрі після очікуваної прем´єри спектаклю. Враження має бути свіжим, адже тільки тоді, через природну язикуватість, читач не зможе приховати негативні враження та яскраво розповість про позитивні.

Складно оцінити об´єктивно твір митця окремо, не роблячи висновків про його "ріст", "розвиток", "ретроспективи" чи "повторюваність". Тож і "Месопотамію" оцінити, мабуть, важко після успіхів "Ворошиловграда", "Червоного Елвіса" та ін... Але "Месопотамія" - це єдиний твір з творчого доробку Сергія Жадана, який я прочитав!

Так-так, ще є люди в Україні, які настільки "глухі селюки", яким був я до недавнього часу! Тим не менш, "Месопотамія" спонукає мене ознайомитися з Жаданом ближче, тож, як читач вже міг здогадатися, книжка мені сподобалася. І далі я спробую пояснити, чому.

Перш за все, дивує композиція. Навіть зараз, коли книгу я прочитав, досі не можу сказати – це поетична збірка чи прозова? Це вірші доповнюють оповідання, чи оповідання лише ілюструють вірші? І звісно, мені дуже хочеться дізнатися, що ж писав Сергій Вікторович першим – вірш чи оповідання?

Попри це недоперерозуміння, мушу визнати, що такий творчий прийом оригінальний і "зіграв" свою роль на всі сто. Складається враження надзвичайної відвертості, майже інтимної достовірності сюжетів, викладених у книзі. Читач почуває себе чи то священиком-сповідником, чи то алкогольним друзякою, співпляшником, котрому розповіли усе найпотаємніше.

Дев´ять різних історій про дев´ятьох різних чоловіків. І ціла збірочка віршів. Прозовий стиль Жадана бере за живе своєю точністю, соковитістю порівнянь і метафор, відвертістю, простотою і водночас - складним сюжетом і композицією.

Верлібри, мабуть, ще більш жорсткіші за гостроту порушених в оповіданнях проблем. Кожен рядок немов відрубує по шматку від свідомості та реальності. Кожним словом поет немов відтинає зріз, прошарок оточуючого життя. Хоча, можливо, таке враження від поезій склалося через те, що вони йдуть після прозової частини.

Той, хто також прочитав "Месопотамію", знає, яка там сильна проза і наскільки спорідненим до персонажів відчуває себе читач після неї. Тож вірші – це наче окрема серія флешбеків, які через вишуканість верлібрового складу знов і знов торкають серце.

Автор рецензії – харків´янин, який тепер знає, з якою чудовою людиною він може зустрінутись на вулиці чи в переході метро. А "Месопотамія" - надзвичайно харківська книга. Який в мене був подив, коли я дізнався, що про наш рідний Харків можна писати у великій літературі, і що хтось може про нього так написати!

Це робить книгу ще більш близькою, вже майже рідною. Яка детальність і яка ніжна любов до малої Батьківщини! Тільки Харків вартий такого оригінального оспівування, яке є в "Месопотамії", і тільки "Месопотамія" з її оригінальністю та зворушливістю варта такого міста, як Харків.

Попри різність персонажів оповідань, відчувається художня єдність книг. По-перше, у тексті є прямі згадування, а по-друге, це відчувається у єдиному трагізмі та схожості навіть особливого гумору персонажів. Маю сміливість припустити, що у книзі є якісь автобіографічні елементи - не у сюжетних поворотах, але в емоційно-чуттєвому досвіді. Наприклад, майже повністю впевнений, що є багато чого від автора у персонажа Ромео чи Маріо!

У цілому, книжка є досить сумною, що не є мінусом чи плюсом, але є характерним для загальної постмодернової манери, у якій працює автор. Хтось скаже, що книга про любов, але мені здається, що це твір про смерть.

Про це свідчить і поховання Марата, яке відкриває книгу, і ракова пухлина Луки, якою прозова частина закінчується. Про смерть свідомо чи підсвідомо роздумують усі персонажі, відчувається в авторському тоні оповідача.

Надзвичайно вразили мене наступні рядки, котрі пише Боб у терміналі перед відльотом зі Штатів: "Смерть присутня в нашому житті як любов, як довіра або ностальгія. Вона виникає нізвідки, вона рухається своїми напрямками, і годі навіть мріяти якось на ці напрямки впливати. Залишається хіба що вірити й сподіватись. Залишається любити й приймати життя таким, яким воно є. Себто нестерпно неймовірним. Себто неймовірно нестерпним".

Ці рядки не просто можуть слугувати втішно-мотиваційним девізом на кожен день, а й прикладом загальної для всієї книги афористичності, ознакою великого художнього та життєвого досвіду автора.

Відкладаючи книгу на поличку разом з іншими прочитаними, "використаними" виданнями, з надією, ніжністю та з острахом розумієш, що персонажів можна зустріти у побуті, на роботі чи в коридорі біля лічильника. І зустрічав. І сам ти – один з них. Є чому повчитися, є над чим поглузувати.

Але "Месопотамія" - це зразок нової, справді сучасної, літератури, яка поєднує в собі відшліфовану техніку та дозоване недбальство, не опускаючись до рівня побутової грубості. Я раджу кожному почитати цю книгу Сергія Жадана, а сам вже планую купити в книгарні інші книжки автора.

Сергій Лашин