Все як з відповідями на різного пошибу психологічні тести:

Олесь Бердник «Пітьма вогнища не розпалює»

Бердник – один із найнеоднозначніших представників радянської та української фантастики, яким я почав зачитуватися ще з часів школи, не вельми впираючи в буремні 90-ті всю специфіку життя в умовах тоталітарного режиму. Бердник крутий тим, що у своїх романах-феєріях (він їх так, принаймні, називає), окрім звичних утопічних картин комуністичного майбутнього, багато уваги приділяє українській космогонії та різного роду дискурсам в релігійний досвід людства. «Пітьма..» перечитувалася мною в школі разів п’ять, а нещодавно була придбана на Петрівці і прочитана ще раз. Наївно для днів теперішніх, але з хорошим тлом для думання.

Рей Бредбері «Кульбабове вино»

Читав всього один раз в житті, в часи вар’ятсько шкільні, але цього вистачило, щоб пронести через роки смак дитинства, описаний в книзі і час від часу зачерпати з цього нетлінного джерела натхнення для власних пісень, деякої прози та просто життя. Твір однозначно шедевральний. Десь на розламі світів Добра та Зла, якби уявити, що вони можуть існувати окремішньо, ця книга знаходиться в якості дієвої зброї в руках Воїнів Світла. До перепрочитання.)

Чак Паланік «Вцілілий»

Один із тих авторів, що легко і невимушено робили перманентно протестний настрій мого студентського життя і продовжують в значній мірі робити його зараз, перемістившись в площину радше світоглядову. Другий роман епатажного американця, серед всієї творчості автора, за якою я слідкую від книги до книги, займає для мене осібне місце. Тисяч цікавих дрібниць, що є візитною карткою Чака, жорстка соціальна сатира, стьоб над сектантством та американським соціумом взагалі. Брудно, але феєрично, як і вся творчість Паланіка.

Стівен Кінг «Сяйво»

Кінг разом з Паланіком належать до авторів, прочитана кількість книг яких є для мене рекордною в порівнянні з іншими письменниками. Культовий роман Кінга зробив мої середні класи, а до року закінчення школи твір був прочитаний як мінімум разів три-чотири, щоразу переносячи мене разом з усіма моїми дитячими дрижаками в гірський готель в гості до Джека Торренса та його демонів. Перфектно для стайлу. Вважаю Кінга недооціненим автором, назаслужено списаним до когорти дешевої популярної прози. Насмілюся припустити, що колись його вчитимуть в школах, а «Сяйво» увійде до читацької програми із зарубіжної літератури.

Любко Дереш «Трохи пітьми»

Певно, один з моїх улюблених українських письменників, якщо не улюблений. Не так пре манера письма автора та всі інші технічно-стилістичні моменти, як сама тематика. Від літературної спадщини Лавкрафта до актуальних навколорелігійних пошуків, які для самого Дереша часто є відголосами його власних духовних практик. Це те, що мене дійсно цікавить і чого я не знаходжу в творах інших вітчизняних авторів. «Трохи пітьми» прочитана мною декілька раз і захоплює як персонажами, так і філософським підтекстом оповіді – Дереш запопадливо копирсається в природі людського, часто ненайчистішого.Мене щиро пре, хто б там і що про Любка не думав і не писав.

Жуль Верн «Діти капітана Гранта»

Один з ліпших творів шкільної програми. Пригадую, що в рік прочитання роману, я повертався до нього ще декілька раз, щоразу відкриваючи все нові і нові цікаві для себе моменти. Верн, зрештою, зробив те, чого від нього вимагалося в свій час при написанні книги – привив мені любов до географії, пригодницької літератури та великих романів;) Однозначно до перепрочитання вкупі з іншими творами французького класика. А ще – на поличку домашньої бібліотеки.

Василь Барка «Жовтий Князь»

Психологічно найважча книга, яку мені коли-небудь доводилося читати. Саме тим, певно, і знакова. Чорні сторінки української історії, трагедія Голодомору, як трагедія українського народу і кожного маленького українця, який стикнувся з тою бідою, в творі письменника змальована в таких кричущо болючих дрібницях, що я і досі пам’ятаю, як тряслися руки мої в процесі читання та дрижав голос при переказі твору на уроках. Не певен, що захочу перечитати, але те, що цю книгу має прочитати кожен українець, для мене факт доконаний.

Михайло Булгаков «Майстер і Маргарита»

Улюблений російський письменник у своєму культовому романі торкається тем релігійно-філософських, що завжди становили для мене неабиякий інтерес. Висміювання радянського побуту і світогляду радянської людини, захоплююча манера письма та колоритні персонажі, непередбачуваний сюжет та містична аура, що панує навколо рядків роману, — книга, однозначно, світового рівня. Читав так багато раз, що найближчі років 10-20 точно не планую.)

Даніель Дефо «Робінзон Крузо»

Особлива книга в моєму житті, бо саме вона наштовхнула мене в давні шкільні часи на перші прозові проби пера, завершити які ні снаги, ні терпіння мені не стало.) Історія життя людини на безлюдному острові збуджувала уяву настільки, що я декілька раз пробував написати щось своє, кожного разу повертаючись до перфектного роману Дефо, але нічого не виходило. Давно планую перечитати. Мені видається, що це один із небагатьох творів, який у шкільній програмі перебуває заслужено.

Чарльз Буковскі «Поштамт»

Прочитав відносно нещодавно разом з деякими іншими романами автора і відкрив для себе по духу інакшу літературу – літературу, де люди не апелюють до ідеалів, позбавлені надмірного романтизму, не задаються банальними світоглядовими питаннями,  а живуть щоб жити, з усіма своїми траблами, огріхами, темними сторонами, в бруді і вкрай реалістичній варіації нашої реальності. Мені це сподобалося. До того я рідко читав щось подібне. Література чоловіча, сильна і твердолоба. Такого часом не вистачає.