"Гарбузовий рік" – це низка історій про мешканців садиби в місті, про дітей-метеликів і про те, що всі ми потребуємо допомоги і співчуття.

ВВС Україна: Розкажіть у кількох реченнях, про що ваша книга?

Катерина Бабкіна: Це книжка про те, як взаємодіють між собою люди і звірі, овочі і дерева, чарівні закутки саду і пори року, що стається в міських садибах і в людських душах, про те, навіщо Гарбузові справжні друзі, що таке романтика, де найкращі в світі гойдалки і про те, як один звичайний хлопчик може іноді перетворюватися на метелика, про ігри, розваги, літо, осінь, дорослішання, пам’ять та любов.

ВВС Україна: Що вас спонукало до написання цієї книги?

Катерина Бабкіна: Різні емоції, досвіди і відчуття. Я написала книгу на день святого Миколая – це був перший "Миколай", коли мені не принесли подарунка прямо під подушку, і цілий день я думала про дорослішання, що дорослішання це з одного боку дуже добре, а з іншого – це нема подарунку під подушкою на Миколая.

Потім втомилася про це думати і стала думати просто про дорослішання, виростання - що в ньому веселого, а що сумного.

Так створилося перше оповідання книги, а інші, як виявилося, вже давно були в мене в голові – міський сад із гарбузом, цуциком, грушею і гойдалкою я пам’ятаю ще з дитинства, хлопчика-метелика бачила якось на вулиці, гарбузова тривалість з паузою на кашу – це просто звиклий перебіг речей... Лишилося просто це все по черзі записати, що я і зробила.

ВВС Україна: У вашій історії є хлопчик-метелик на інвалідному візку. Його історія – це спосіб розповісти дітям про людей з особливими потребами?

Катерина Бабкіна: Так чи інакше, діти взаємодіють із людьми з особливими потребами – бачать їх на вулицях, в поліклініках, в них часто є такі рідні. Їм не треба розповідати про них.

Їм треба якось так подати цю непросту тему, щоби вони не думали, що люди з особливими потребами якісь неправильні, страшні, невдалі – а просто знали що вони є, і сприймали їх як рівних собі, як тих, хто потребує опіки, допомоги, співчуття – зрештою, як і люди з неособливими потребами теж їх потребують, - а в решті випадків є повноцінними, веселими і гідними любові учасниками життя.

Але ясно, я не думала про це все, коли писала про хлопчика-метелика. Я просто знала, що такі хлопчики насправді – метелики, і мені хотілося поділитися цим знанням із кимось іще.

ВВС Україна: У книзі всі речі, що оточують хлопчика, вміють розмовляти - гойдалка, помідорчики, гарбуз, грак. Це про спілкування дітей з природою – щоб діти бачили, що світ навколо живий?

Катерина Бабкіна: Ні, це просто тому, що насправді всі речі, які нас оточують, вміють розмовляти, світ навколо насправді живий і взагалі ми оточені чудесами 24/7.

Колись до мене прийшли два уважних садових стільці і один старий чайник, котрий використовують для підливання квітів в саду, і попросили про це розповісти. Я подумала і погодилася.

ВВС Україна: А що буде з тією "чудовою дружбою без початку" гарбуза і грака? Чи плануєте ви писати продовження?

Катерина Бабкіна: Настане весна, гарбуз виросте знову, Грак повернеться з теплих країв, знімуть годівничку, повісять гойдалку, Пес буде показувати коники, бо він вже виріс і хоче самоствердитися, хлопчик буде вчити всіх букв, Ліля з Ренатом знову приїдуть в гості.

Ось уже майже і написала. Якщо чесно – не думала про продовження. Є багато задумок інших дитячих і дорослих книг.

ВВС Україна: Чим важлива для вас премія Книга року ВВС?

Катерина Бабкіна: Всі неупереджені і фахові літературні премії є дуже важливими – вони популяризують читання, додають духу змагальності в літературний процес і дають авторам фінансову можливість якийсь час зосереджуватися лише на писанні.

Іноді навколо премій виникають також дискусії та претензії, і тоді премії не тільки хороші, але й веселі. Так і з Книгою року BBC.

ВВС Україна: Яка ваша улюблена дитяча книга?

Катерина Бабкіна: Я олдскул в цьому сенсі, мені подобаються казки Андерсена.