Коли Петро Порошенко підпише указ, Шевченківський комітет зможе офіційно оголосити їх переможцями. Кожен із них отримає по 260 тис. грн нагороди.

— Учора вже дзвонили з телебачення, вітали, — сміється у слухавку Петро Панчук, 58 років, актор столичного театру ім. Франка. Відзначили за втілення образу Тараса Шевченка на сцені. Зіграв поета у трьох виставах — "Божественна самотність" у театрі ім. Франка у Києві, "Тарас. Слава" у Черкасах та "Всюди один" у столичному театрі російської драми. — Ще зателефонував письменник із Волині Василь Слапчук — він також лауреат Шевченківської премії. Ми з ним училися в одній школі. Шкода, що багатьох наших вчителів уже немає — вони за нас пораділи б. Одразу виникло почуття дяки, що люди помітили мою роботу. Тепер не можу опускатися нижче цієї планки. Ось знову пропонують влітку гроші заробити — зіграти в невеличкій виставі. Вона не зовсім погана, але не найвищої якості. Треба відмовлятися, бо несу відповідальність за звання.

За 10 років зіграв трьох різних Шевченків. Ця роль змінюється разом зі мною. Останній Шевченко, якого втілюю на сцені театру Лесі Українки — більш мужній. Намагається не втратити гідність у складних обставинах. У Шевченка є такі слова: "Солдати — найбідніша, найнещасливіша верства в нашій православній отчизні" — цей текст сьогодні звучить особливо актуально. А вперше я дізнався про Шевченка, коли мені на 5 чи 6 років голова колгоспу подарував "Кобзаря". Я тоді ще й читати не вмів.

Гроші від премії трохи на машину кину, бо вже затерта, трохи на церкву в селі. А ще маю театр у селі Лобачівка (Горохівського району на Волині, де народився актор. — "ГПУ"). Хочу там у клубі зробити кімнату ігор — купити теніс, інші розваги для дітей.

За серію робіт "Земля моїх батьків" на Шевченківську премію номінують графіка Миколу Компанця. Він викладає в Академії образотворчого мистецтва, навчався у Георгія Якутовича. Ілюстрував твори Гоголя, Котляревського, поезію Шевченка.

— Почав серію "Земля моїх батьків" 15 років тому з образу спаленого села, — каже Микола Компанець, 75 років. Народився у селі Рудня Броварського району на Київщині. — Пам´ятаю, був дитиною, коли була війна. Нам сказали піти із села. Коли повернулися — його не було, тільки димарі хат лишилися. Той дитячий образ закарбувався в пам´яті. До серії включив також ілюстрації до творів Гоголя. Його "Ревізор" сьогодні дуже сучасний, коли йде боротьба з корупцією. На жаль, втратив частину робіт по Гоголю у Франції. Мав там виставку наприкінці 1980-х. Тоді консул Франції попросив роботи, щоб виставити їх у ЮНЕСКО, так я їх і не знайшов.

Чотири рази номінувався на премію і щоразу доходив до фіналу поет 63-річний Юрій Буряк із Дніпропетровська. Його відзначили в номінації "Література" за збірку поезій "Не мертве море".

— Це вірші минулого року. Суто буттєві речі, пов´язані з культурною пам´яттю Європи. Також на ці роздуми накладалися події Майдану. Є у збірці антипутінська поема. Це портрет імперського вампа, маленької людини з шаленими амбіціями. Римляни забороняли таким посідати високі пости, бо від них завжди ставалися великі трагедії для суспільства.

Святкування нині дуже недоречне. Днями був у госпіталі в Дніпропетровську, де рятують хлопців із розбитими головами, відірваними руками-ногами.

Премію витрачу на те, що шукатиму документи солдата австрійської армії, який був моїм дідом. Крім мене, вже цього ніхто не зробить, я один залишився. Поїду шукати свій корінь до Австрії.

Лауреат у номінації "Літературознавство і мис­тецтвознавство" — 51-річний поет Кость Москалець. Живе самітником у селі Матіївка Бахмацького району на Чернігівщині. Будинок звів власноруч, називає його "Ке­лією Чайної Троянди".

— Навіть мені з ним важко зв´язатися. Доводиться лише через довірених осіб телефонувати. Він трубку майже не бере або має виключений телефон, — каже друг Москальця львівський поет Віктор Неборак, 53 роки. — Шевченківська премія заслужена. І хоч зазначено, що за книгу есеїстики "Сполохи", насправді дали за все, що робить Кость. Його читачі цікавляться всім, що варте читання. Їм цікаво заочно поспілкуватися з Москальцем про Тараса Прохаська, Іздрика, Оксану Забужко, Івана Малковича, Грицька Чубая, про яких він пише у "Сполохах". Любов до творчості Москальця роками нарощувалась. Навіть його суперхіт "Вона" довго сам собі пробивав дорогу до масового слухача. Інші пісні Костя не лунають з усіх усюд. Не мають кліпів, але дуже гарні у виконанні Віктора Морозова, Тараса Чубая.

Шевченківську премію вручають на початку березня. Торік через події на Майдані нагороджували восени.

Це премія рівня жеку

— Завдяки Шевченківській премії уперше почув про художника Миколу Компанця, — коментує результати відбору митець Олександр Ройтбурд, 54 роки. — На жаль, він не значуща фігура для української культури й мистецтва. Переможець британської премії Тернера відразу стає знаменитим. Шевченківська премія зовсім цього не дає. Зараз окремо існує культура країни і ця премія. Вони не перетинаються. Якби започаткували нову премію, хай навіть із тією ж назвою, але повністю змінили комісію та критерії відбору, я би погодився бути в журі. Сьогодні це премія рівня жеку чи совбезу.

Катерина КИСЕЛЬОВА, Ольга БОГАЧЕВСЬКА, Іван СТОЛЯРЧУК