«Данко, Зірка та Фабіян» — відважні, проте дуже тендітні, — вирушили супроти війни…» Ось такі ніжні та заразом мужні — герої свіжоспеченої книжки Романи Романишин та Андрія Лесіва, відомих ілюстраторів, засновників львівської творчої студії «Аґрафка». «Війна, що змінила Рондо», випущена у світ «Видавництвом Старого Лева», допоможе розповісти дітям про страшні лихоліття. До того ж «мова» видання — універсальна: виразний ілюстративний матеріал зрозуміють у будь-якій країні. Точніше, вже розуміють… «Війна, що змінила Рондо» отримала спеціальну відзнаку Bologna Ragazzi Award 2015 — одного з найпрестижніших конкурсів дитячої книжки, що відбудеться на Болонському книжковому ярмарку (30 березня — 2 квітня). До речі, минулого року видання Романи та Андрія «Зірки і макові зернятка» здобуло нагороду в цьому конкурсі в категорії Opera Prima. Як зізнаються митці, в їхній роботі є щось від мольфарства. В інтерв’ю «УМ» вони розповіли, що «намольфарили» у своїй новинці, заглянули в майбутнє української ілюстрованої книжки. І звісно, говорили про війну, що «торкнулася кожного», та як із нею боротися.«Війна — це хвороба не тільки українців»

— Як народилася ідея створити книжку про війну для дітей та їхніх батьків?

Романа: — У час подій на Майдані більшість наших колег — художників, дизайнерів — багато говорили мовою візуальних символів. А ми тоді не могли знайти візуального ключа до того, що відбувалося у країні. Не знали, як правильно передати все те, що відчуваємо. Це був певний асоціативний параліч на тему війни. Вже влітку зрозуміли, що така ситуація швидко не скінчиться і треба адаптуватися до нових умов. Ми побачили, що не тільки дорослі страждають. Є і діти, які перебувають не у вакуумі. Ось, власне, виникла ідея створити книжку з подвійною адресацією — батькам і дітям. Адже такі складні теми, як війна, треба обговорювати з батьками.

Андрій:— У цій книжці — аналогія з нашим життям. Здавалося б, ідеальне місто Рондо, у якому не може бути війни. І раптом вона приходить туди. Приходить і до нас. Ми чули історії від наших друзів із Боснії, Хорватії, і думали, що це ніколи нас не торкнеться.

Події книжки відбуваються не в Україні. І в цьому теж є підтекст…

Р.: — У цій книжці оголилися наші болючі нерви. І візуально ми більш емоційні, ніж в інших проектах. Передусім ми хотіли говорити мовою символів, адже війна — це хвороба не тільки українців. Таких країн багато, їхній досвід також треба враховувати. Саме символи роблять книжку зрозумілою і за кордоном. Там є прив’язка до України, до Майдану зокрема. Але ці речі підшиті напівпрозорою ниткою.

— Аби у книжці розуміли не тільки символи, а й текст, чи планується її переклад іноземною мовою?

А.: — Англійською текст уже переклала Оксана Лущевська. Тож планується випустити окремий англомовний наклад. Так було з книжкою «Зірки і макові зернятка».

— Саме в «Зірках і макових зернятках» ви вперше спробували себе в ролі літераторів. Бачите точки дотику в роботі зі словом та ілюструванні?

А.: — У нас дещо інший підхід, аніж у письменників як таких. Ми — насамперед художники. Для нас слово й образ практично рівноцінні поняття. І в новій книжці текст творився разом з ілюстраціями — був симбіозний процес.

Р.: — Насправді це не унікальність, коли художники починають писати тексти. Коли працюєш із візуальною інформацією, рано чи пізно тобі стає замало лише картинки. Часто буває, що текст багато недоговорює, а далі все розвиває картинка, і навпаки. Це все одно, що дивитися в окуляри. І якщо немає одного скельця, то чогось бракує. Саме тому ми проектуємо книжку від початку до кінця, адже вона як кіно, тільки на папері.

— І це вчить читати між рядків…

Р.: — Саме так. І це прекрасний шлях до вивчення візуальної культури. Наприклад, у нашій книжці ми «попідшивали» багато того, що стосується інтер’єрів, сучасного мистецтва, поп-культури, наприклад, один із головних героїв — це прив’язка до скульптури Джеффа Кунса. В естетиці змішали 20-ті, 50-ті роки. І цей мікс також треба вчитися «читати».

— Що було найскладнішим у процесі роботи?

Р.: — Усе, що стосувалося мирного життя, якось легко йшло. А ось у частині з війною доволі складно було уникнути депресивності. Емоції брали гору. Війна мала бути страшна, контрастна. Однак і тут не можна переходити межу.

«Воювати треба на всіх фронтах, зокрема і культурному, й освітньому»

— Які головні месиджі «Війни, що змінила Рондо»?

Р.: — Перемогти труднощі можна співом і освітою. Світло — це освіта, аналіз інформації, безперервний рух. Співати означає жити, не втрачати надії. Треба згуртуватися. Також ми хочемо бути чесними з читачами, у книжці немає пафосу: після війни настане складний етап. Доведеться жити поруч із людьми, які повернуться з фронту, з родинами, які втратили своїх близьких. І ми підкреслюємо це: кожен із наших головних героїв лишився травмованим.

А.:— До того ж кожен має відповідально робити свою справу. Воювати тільки зброєю замало. Воювати треба на всіх фронтах, зокрема і культурному, й освітньому.

— Цікавилися реакцією дітей на книжку?

А.: — Для нас важлива передусім їхня емоція, а не те, що вони виражають словесно. Наприклад, донечка наших друзів спала з цією книжкою і сказала, що це найкраще, що колись бачила.

— Війна змінила Рондо. Змінює Україну. А особисто вас?

Р.: — Так. І ми це добре бачимо у спілкуванні з нашими друзями з-за кордону. Вони живуть, як ми колись. У них — спокій в очах. А ми вже інакші. Щодня перебуваємо в якійсь лабораторії випробувань, де над тобою ставлять експерименти. Мої дідусь і бабуся пережили значно страшніший період, по 12 років були в таборах, але більш оптимістичні, ніж ми. Я розумію, що людина незламна, однак усе це складно пережити. Ми зрозуміли, що треба гуртуватися. Більше цінуємо рідних. І як ніколи чітко знаємо, що робити.

А.: — Почуття викристалізовуються, і заразом «шкіра» грубшає. Те, що колись здавалося страшним, тепер відходить на другий план.

— Помітно, що ви справді болісно сприймаєте ситуацію в країні. І все ж таки, що надихає рухатися вперед?

А.:— Ми умовно ставимося до поняття «натхнення». З досвіду знаємо, що воно приходить тільки під час роботи.

Р.: — Свого часу здавалося, що не можемо нічого робити і немає в цьому сенсу. Однак згодом навчилися переплавляти негативну енергію в позитивну. Треба активно працювати.

— Якою бачите «ілюстрацію» майбутнього української книжки?

А.: — Сила української книжки може бути у сплаві експериментів із традицією.

Р.: — Художники мають спілкуватися, відкриватися одне одному. Українська книжка не повинна бути припудрованою. Вона має бути дуже сміливою, експресивною, відкритою до експериментів.

ДОСЬЄ «УМ»

Подружжя Романа Романишин та Андрій Лесів (РІА) — українські художники-ілюстратори. Народилися 1984 року. Освіта — Львівський державний коледж декоративного та ужиткового мистецтва імені І. Труша, Львівська національна академія мистецтв. Оформили такі відомі збірки, як «Три перстені» Богдана-Ігоря Антонича, «Зів’яле листя» Івана Франка, «П’ятикнижжя» Грицька Чубая. У найближчих планах — презентація книжки «Війна, що змінила Рондо» у декількох містах України, на фестивалях у Словаччині та Болгарії, підготовка до «Книжкового арсеналу» і «Форуму видавців», ілюстрування книжок для наймолодших і дорослих, випуск авторської книги про моду. А ще у мріях — працювати над кіно.

Дарина ФІАЛКО