В Архипа Тесленка є маловідома п´єса "Патріоти", доволі талановито написана і незаслужено забута, але за життя його не публікувалася. Вперше її видали щойно у 1928 році.

І ось там один із персонажів бідкається: "Порайте: що мені з жидами робить іще? Та життя нема. Торговлю псують, пархи погані. Понімаєте, таке діло: у мене ж ото, знаєте, крамниця є… У Берка Бурштейна теж є. І от лавка Берка Бурштейна поруч з моєю... І от, що виходить? Жид гер-гер, гер-гер, і в його завсіди такого народу, такі завсіди ґешефти йому! А в мене… понімаєте… у мене по-божому правлять, одмірюють, одрізують… ікони в магазині в мене, олива горить. А ні!.. не та, зовсім не та кумерція мені! І на ікони не дивляться, прокляті хохли, до жида йдуть... Я б і нічого на це. Я чоловік такий: нікому нічого. Я не то що – комаря не обідив зроду. Я б… чи торгує ото, нехай і торгує, без діла воно мені. Я й рад, як ото везе чоловікові. А то… тут ось яке діло, допойміть ви: я… я, понімаєте, русский, а він… він – жид. І от, понімаєте, ну, прямо дух не терпить мій жидів, дух не терпить мій невірців усяких. Серце болить, повірите, серце болить. Повірите: для русского чоловіка так я… я душу й тіло для русского. А то ж… як-таки так? Якась погань та торгує ото, конкуренцію робить тобі… русскому, хрещеному? Га?"

Отут, як бачимо ще у 1906 році показана суть і вата русского міра. Ненависть до тих, кому ведеться краще, прикрита фіговим листочком релігійної конфесії. Бо росіянин чомусь впевнений, що головне не обслуга, не лагідність у спілкуванні з покупцем, не дружня розмова, а ось – іконки, лампадки – оце головне. Показуха, яка має наголошувати кожному: тут торгує своя людина. Православна.

А хохол, хоч і теж православний, а воліє йти до єврея, бо оте "гер-гер, гер-гер" – це і є те, що ми тепер називаємо словом сервіс. Якого ніколи росіяни не знали. Тому й у Криму їм не вдалося наладнати нормального відпочинку і ніколи не вдасться.

Ось приклад. Псевдо-міністр "курортов и туризма Крыма" Єлєна Юрченко 19.07.2014, коли ще не вивітрилася ейфорія, заявляла: "Если раньше украинский турист приходил на пляж с алюминиевой кастрюлей с пельменями, снимал домик с раскладушкой и т.д., то сегодня российский турист на 99% даже не смотрит в сторону такого отдыха".

А вже 25. 03. 2015, коли стало ясно, що російський турист не приніс бажаних заробітків, попустило: "Украинские туристы всегда были для нас родными, и мы их всегда ждем".

Ну, не думаю, що хтось попаде на цей гачок. Їхати туди, де на кожному кроці військові, якісь ополченці, де гноблять кримських татар, де люди зникають безслідно?

Росіяни люблять хизуватися православ´ям, вислови "ми люд крєщьоний" дійшли до нас із глибини віків, коли усіх іноземців вважали за нехристів. Своє православ´я вони випинають незгірше тоталітарних ісламістів. Хто не з ними – той проти, той ворог, якого треба позбутися, а ще краще – знищити.

Звідси ненависть до євреїв, які краще зорганізовані, талановитіші і, вочевидь, зуміли створити кращий сервіс. Російський антисемітизм завжди був брутальний і глибоко закорінений. До революції лише вихрести мали змоги опинитися в російських губерніях, тому євреї масово заселяли Україну, Білорусію і Прибалтику.

Але насправді нічого не змінилося й зараз. Росіяни і тепер ненавидять євреїв, а за кількістю справжніх фашистських організацій б´ють усі рекорди в світі, як і били під час останньої війни за кількістю найманців у гітлерівській армії.

Тепер, звісно, про сотні тисяч росіян в німецькій армії якось не хочеться згадувати, то педалюється тема зрадників-українців, а особливо галичан.

Не менше, ніж євреїв пересічний росіянин ненавидить американців. Тут ненависть дещо інша. Американців поруч нема. Їх ні помацати, ні ущипнути. Але дарма – можна вигадати, що вони воюють на Донбасі. І загалом увесь Майдан вони організували.

Вата – це щось, мабуть, невиліковне. Азаров у своїх спогадах пише те саме, а про Майдан каже, що там були бойовики. Тоді виникає питання: чому серед понад сотню загиблих і кількасот поранених нема жодного бойовика?

Ненависть до тих, кому живеться краще, це ненависть злодія до того, кого він обікрав. Або мріє обікрасти. Унікальною є ненависть до українців, хохлів, яких не шкода навіть знищити. Половина росіян саме так мислить – у своїй шаленій братній любові вони готові нас задушити у своїх смертоносних обіймах. Та не просто задушити, а кинути атомну бомбу. І при цьому імбецили навіть не замислюються над тим, що постраждають і вони самі.

Ненависть до українців зашкалювала завжди. Чому? Бо українці жили інакше. Чисті вибілені хати, сади й городи українців дратували росіян, викликали лютий гнів. Це російські інтелектуали, як от Бунін, ще могли захоплюватися українськими селами, а простий народ готовий був усе це знищити. І нищили. Бо коли після Голодомору українські села вимирали, а заселяли їх росіяни, то дуже скоро ці села перетворювалися на джунглі – усе занепадало і заростало.

Міхаіл Кожухов недавно підкреслюючи велику різницю між українськими селами і російськими дєрєвнямі, все ж наголошував, що ми "адін народ". Це дивовижно. Але й зрозуміло, бо інакше скрєпи тріщать, як штани Кобзона під час виконання гімну. Бо тоді втрачається увесь той міф про Кієвскую і Масковскую Русь. З одного боку ми, начебто, один народ, а з другого ті, кого треба знищити.

Так само росіяни ненавиділи фінів, називаючи їх чухною. Ненавиділи за те, що ті не вміли брехати і красти, а отже були неповноцінні. Самі ж російські класики описали цей дивовижний феномен. Одібравши у фінів шмат території, росіяни її довели до руїн, як і Калінінградську область.

"Хохол глупее вороны, а хитрее черта", – повідомляє відомий словник Владіміра Даля. Але це переконання, що будь-хто дурніший за пересічного кацапа, не вивітрилося й досі. Росіянин завжди вважав, що чужинця не тільки можна, але й треба обдурити. Але хохол вважався, хоч і дурним, але хитрим. Тому дурити його треба було вміло, прикинувшись його товаришем, увійшовши в довіру.

Зараз роль дурисвіта виконує російська церква, яка не втомлюється повторювати про наші братні стосунки, про те, як вона вболіває за нас і молиться за мир. Тобто одною рукою святить танки і гармати, а другою посилає нам дружні вітання.