У столичній книгарні «Є» ще за годину до початку представлення нової книжки Петра Кралюка — вибраної історичної прози «Синопсис» — активно почали збиратися люди. Зал для презентацій швидко наповнився, сидячих місць всім не вистачило. Привітати колегу-письменника прийшли літератори, науковці, художники, журналісти та всі поціновувачі художньої й публіцистичної творчості Петра Михайловича, зокрема його матеріалів у «Дні». Модератор заходу — письменник, літературознавець та видавець Михайло Слабошпицький — окремо відзначив, що, крім наукової діяльності, господар вечора широко відомий як публіцист газети «День».

«Завжди читав історичну прозу, з нею виріс, тому сьогодні можу порівнювати тексти Петра Кралюка (як художні, так і публіцистичні у «Дні») з контекстом історичної прози, — зауважив Михайло Слабошпицький. — Після появи письменника-Кралюка в історичній романістиці ніби з’явився інший, невідомий донині «рукав» усього контексту нашої історії. Це вдумлива, повільна проза, яка маскується під реставраційну. Висока густина історичних реалій — там все точно прописано або квазіточно, але з переконливим датуванням. Ця проза, що маскується під безнадійно історичну, на перший погляд, не має відношення до сьогодення. Але це такий прийом, гра автора. Наприклад, коли з’явився «Шестиднев, або Корона дому Острозьких», я був просто захоплений цим романом. Мені завжди імпонувала постать Острозького. Все, що можна прочитати про нього, я прочитав. І тут — такий несподіваний, я б сказав, сміливий погляд на Костянтина Острозького. Видатний твір — це відкриття за змістом, але й винахід за формою. Автор зобразив останні дні на смертному ложі князя, коли художник Іван пише його портрет. І тут же зображено паралельно діалог. Острозький думає, чим він видатний, що такого важливого у житті зробив? Про це готовить з молодим художником... Ця проза — проза особливо тонкого історичного сприйняття».

Видання «Синопсис», до якого увійшли роман «Шестиднев», повісті «Блага вість од княгині Жеславської», «Лицар і смерть», «Діоптра», «Віднайдення раю» та новела «Рубльов», побачило світ у серії «БукЛіт» видавництва «Ярославів Вал». Відомий філософ, проректор Національного університету «Острозька академія», постійний автор «Дня» та лауреат Премії ім. Джеймса Мейса Петро Кралюк у художній формі традиційно пропонує читачам новий погляд на українську історію. У його творах зустрічаємо князя Володимира Васильковича, його дружину Ольгу Романівну, живописця Андрія Рубльова, полководця Дмитрія Боброк-Волинського, князя Костянтина Острозького, засновника Запорозької Січі Дмитра Вишневецького, братів Северина та Дем’яна Наливайків, гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, письменників-полемістів Касіяна Саковича та Мелетія Смотрицького, Івана Мазепу, Тараса Шевченка та багатьох інших.

«Коли я приїхав в Острог працювати, а це було 15 років тому, то перейнявся його історією, — зауважив Петро Кралюк. — Тоді вже мав певні напрацювання на ниві прози, правда, не був членом Національної спілки письменників. Один з колег почав вмовляти вступити у спілку. І потім виявилося, що я перший чоловік (!), який вступив у спілку в Острозі. Згодом в академії ми відкрили спеціальність «Літературна творчість» — у нас викладають Олександр Ірванець, Юрій Андрухович, запрошуємо зараз Сергія Жадана. Тобто у місті — постійний літературний процес. Але я особливо глибоко перейнявся духом Острога. Мені захотілося щось сказати про це місто, його історію, атмосферу... Так з’явилися деякі перші повісті — про Мелетія Смотрицького, про князя Володимира Васильковича. Ми часто не звертаємо уваги на вартісні постаті. До речі, Володимир Василькович — перший князь, якого літопис характеризував як філософа. У західному світі нікого з князів та королів ХІІІ століття не називали філософами. У нас такий був. Але коли відкриваєш історію філософії — там його немає... А мій «Синопсис», що представляємо, — це літературно-художня альтернатива Синопсису Київському 1674 року, який заклав основу для схеми російської історії, згідно з якою Московія є спадкоємницею Русі».

Тему алюзії «Синопсису» Петра Кралюка до Синопсису 1674 року одразу підхопив головний редактор видавництва «Ярославів Вал», поет Петро Щириця: «Приємно було працювати з цією книжкою. Пряма алюзія до Синопсису Київського, авторство якого приписують Інокентію Гізелю. Той, певна річ, був написаний на догоду Москві. Був фактично підручником історії — одним із перших і найпопулярніших. Тому назва, безумовно, полемічна, але в ній — свій глибокий сенс. «Синопсис» Петра Кралюка — це синопсис українського контексту, де є свій реєстр творців України, Київської Русі. Петро Кралюк перегукується тематично зі своїм славним краянином Іваном Корсаком. Вони займаються однією справою — закривають «білі плями», малюють художню мапу героїки, власне, творять пантеон героїки, яка критично не присутня в масовій свідомості українців. Важливість цієї справи важко переоцінити. А ще — Петро Кралюк мені імпонує тим, що сповідує мистецький принцип «життя — як творчість, творчість — як життя». Він пише роман «Корона дому Острозького» і сам живе у Острозі, є проректором «Острозької академії». Це промовистий показник того, що людина працює чесно».

Вадим ЛУБЧАК