Можна мандрувати між світами, блукати підземеллями, надибати нечисту силу й світлих людей Королівства, відважних рішучих підлітків, самовідданих бібліотекарів і сповнених власної гідності котів. Письменниця оповідає динамічно, цікаво закручує сюжет, дозволяє собі лікувальні дози іронії і водночас розповідає про найважливіші речі – життя, смерть, любов, дружбу й довіру. Головні персонажі її романів «Королівство» та «Книгоноші з Королівства» протистоять злу, а допомагають їм… книжкові гноми, які зберігають мудрість Королівства. Адже без книжок не було б можливості вчитися самостійно мислити, розвиватися духовно й нести світло в інші світи. Саме книжкам, зокрема й Галини Пагутяк, а також бібліотекарям, вихованню справжніх читачів і шкоді від телевізора, актуальним жанрам літератури для підлітків, а ще звірятам присвячена розмова з письменницею.

– Пані Галино, у романі «Королівство» Ви пишете: «Справжні книжки не горять у вогні і не тонуть у воді, і якщо вітер повідриває сторінки, ми зберемо їх докупи, обійшовши задля цього увесь світ». Які книжки для дітей і підлітків вважаєте справжніми?

– Ті, які роблять їх кращими – сильними, добрими, шляхетними.Те саме стосується дорослих книжок.

– А як виховати справжнього читача, без якого навіть справжні книжки, на жаль, припадатимуть пилом на полицях?

– Перше – викинути з хати телевізор. Від нього наш народ тупішає і деградує. Не дивитися самим і не давати дивитися дітям. Коли батьки читають, то й діти будуть читати. Але починати треба з немовлячого віку. Та й батьки мусять розумітися на добрій книжці, мати розвинений смак.

– Сучасні бібліотекарі, на Вашу думку, мають шанс «відвоювати» дітей у комп’ютера, інтернету, телебачення?

– Бібліотекарі для мене – святі люди. Діти мають інтуїтивно відчувати їхню харизму й тягнутися до них. Вони можуть дати занедбаним малюкам надію і віру в себе. Справжній бібліотекар не радить, що читати, він схвалює будь-який вибір дитини й готовий прийти їй на допомогу. Доброта, лагідність, терплячість, повага до дітлахів – це зброя бібліотекаря. І ще він може дістати будь-яку книжку, як чарівник. Для нього не має бути неможливого. Нема в бібліотеці – хай шукає в інтернеті.

– Ви уявляли читача своїх дитячих книжок чи насамперед писали їх для дитини в собі?

– Не знаю, я просто писала ті книжки, які хотіла прочитати в дитинстві, але не знайшла.

– Як виникла ідея Королівства – прихистку мудрих, начитаних людей?

– Це логічно. Якщо Королівства досі не було, то його потрібно вигадати. Я мусила захистити свою дочку та їй подібних від комплексу диваків і білих ворон.

– Імперія нагадує сірий світ антиутопії Орвелла «1984». Вона – узагальнений образ тоталітарної держави чи внутрішньої несвободи людини?

– Це протилежність Королівству. Набагато небезпечніші Серединний та Граничний світи, для яких Королівства просто не існує.

– Чому Ви віддали місію порятунку Королівства у котячі лапи?

– Коти – незалежні, їх не можна купити.

– Чому саме книжка про Гаррі Поттера стала засобом замаху на одного з героїв? 

– Та дістав уже всіх цей Гаррі Поттер, але ніхто не зізнається. Бо зразу скажуть – заздриш. Масова істерія виникає здебільшого довкола посередніх книжок, а ця ще й нагадує телевізор. Над нею не думаєш – от у чому секрет успіху.

– В оформленні книжок «Королівство» та «Книгоноші з Королівства» використані фото Вашої дочки та її друзів. Ви адресували твори насамперед їм?

– Вони – громадяни Королівства.

– У Ваших романах про Королівство – дуже конкретна топоніміка. Медова печера у Львові має якусь особливу містичну історію?

– Коли я привела туди своїх вихованців зі школи, по 7–8 років, то всередині Медова печера мала не дуже приємний вигляд, хоча краєвиди навколо чудові. То я сказала дітям: печеру просто зачаклували, там за стіною спить золотий дракон, а бджоли йому носять мед, щоб він його охороняв. Колись я проводила екскурсію школярам зі Зборівської гімназії. Ми проїхалися трамваєм номер два, потім пішли на Погулянку – і я показала їм будинок, де збиралася всіляка нечисть, а тоді вони шукали скарб біля Медової печери. На жаль, у Королівство гуртом не поведеш на екскурсію. А Львовом – прошу дуже.

– Ви мали нагоду спускатися в підземні комунікації, де схована Полтва, так, як Ваші герої Мортіус, Тигрисик і Соня?

– Я дуже люблю вештатися по всіляких покинутих заводах, угадувати, як воно все працює. У мене був знайомий, інженер водоканалу, він розповів, який там жахливий вигляд усередині. Уявіть собі стічну канаву глибиною 7 метрів і вузенький прохід під стіною. А раптом погасне світло, чи послизнешся? Без респіратора туди не можна заходити взагалі. Це не якісь там катакомби, якими можна прогулюватись, а справжнє пекло. Від самої думки про це стає страшно.

– У казці для дітей «Лялечка і Мацько» Ви говорите про важливі теми співіснування людини і природи, творчого покликання, покинутої дитини. Маленький читач спроможний осмислити їх?

– Деякі книжки в дитинстві, які я читала, теж мали подвійний зміст. Воно закладається десь у підсвідомості, а потім, коли перечитуєш через багато років, розумієш, що ця книжка зробила для тебе більше, ніж ти могла від неї очікувати.

– Речисті звірі у Ваших книжках – художній прийом чи вияв віри в те, що звірята таки до нас промовляють, а ми не вміємо і не хочемо їх слухати?

– Ні те, ні інше. Коли людині боляче, вона може про це сказати, і їй поспівчувають і допоможуть. А коли боляче тварині, хто її розуміє? Якби риби вміли кричати, їх би не продавали напівзадушеними на ринках. А так думають, коли риба мовчить – отже, вона не страждає.

– Лис Мацько і його дружба з хлопчиком «провадять» читача і до лиса з «Маленького принца», і до сюжету про Фарбованого Лиса. Важливо, щоб дитина вміла знайти в книжці літературні алюзії?

– Фарбованого Лиса дитина, звісно, згадає. А колись, дасть Бог, прочитає і «Маленького принца» – і теж згадає. Я в дитинстві перечитувала книжки по кілька разів і знаю, що малюки часто так роблять. Вони хочуть пережити все заново.

– Чи можна виокремити в дитячій літературі книжки з «високої полиці» і «попсу»? Чого зовсім не варто давати читати дітям?

– Не знаю, чи коректно дитячу літературу отак ділити. Але не варто давати читати дітлахам графоманської літератури, якої дуже багато, особливо для найменших. Треба самому прочитати, бодай переглянути, а не купуватися на красиву палітурку. Взагалі було б добре, щоб у садках консультували батьків, як підібрати малечі книжку, порадити хороших авторів.

– Сучасні видавці побиваються, що нині бракує саме реалістичної української прози для дітей і підлітків. Чи справді важливо, в якому жанрі написана книжка, чи досить, щоб автор зумів сказати читачеві про найважливіше?

– Реалістична проза для дітей і підлітків буде тоді, коли з’явиться реалістична проза для дорослих, а не витвір збоченої самозакоханої уяви. Її сегмент має бути дуже невеликий. Мене значно більше турбує брак цікавості в дітей до наукової фантастики, цього такого шляхетного, на відміну від фентезі, жанру. Це дуже погано, бо фантастика розширює межі свідомості й готує майбутніх учених-дослідників, а не юристів чи економістів. Машина часу та вічний двигун принесуть більше користі, ніж розповідь про душевні страждання якоїсь Каті чи Маші, якій нема де себе подіти.

– Яка книжка була для Вас улюбленою в дитинстві?

– «Робінзон Крузо». Вона дала мені все, що потрібно в житті: за будь-яких обставин залишатися людиною.

Розпитувала Наталка Малетич. Фото: sumno.com, litakcent.com, wikipedia.ua.