Відповіді на всі ці запитання дає нова книжка головного редактора літературного часопису «Кур’єр Кривбасу» та відомого українського письменника Григорія Гусейнова, що вийшла друком у видавництві «Ярославів Вал». «Одіссея Шкіпера та Чугайстра» за авторським жанровим визначенням – окупаційний роман: драматична, з елементами фантастики, історія двох юнаків та собаки на ім’я Чугайстер, що розгортається у степовому українському місті в часи німецької окупації.

Григорія Гусейнова називають колекціонером людських доль. Він як справжній дослідник, готуючись до написання нової книги, проводить величезну пошукову роботу, невтомно їздить по всіх усюдах, знаходячи у найнепримітніших українських містечках та селах дивовижні історії. Так сталось під час написання роману дослідження у десяти томах «Господні зерна» (2000 2005), коли він об’їздив, збираючи матеріал, майже всю Південну Україну, весь український Степ. За цю працю Григорій Гусейнов отримав Національну премію імені Тараса Шевченка.

Несхожість романів цього автора поміж собою відзначає літературознавець Михайло Слабошпицький: «Є письменники, які одного разу віднайшовши свій стиль і найбільш зручний та прийнятний для себе жанр, все своє подальше літературне життя ніби «грають на одній струні», тиражують себе. Григорій Гусейнов не належить до таких авторів. Він щоразу знаходить нові можливості – нові форми вираження свого літературного таланту. Тим цікавіше для читача, адже цей письменник читається щоразу по новому, ти з кожною його книжкою ніби відкриваєш його заново».

Історії про те, як жили, кохали, ростили дітей і шукали своїх родичів у війну прості люди, автору близькі і знайомі. Одна з них стала історією життя самої родини Гусейнових, тато кілька разів потрапляв у полон до німців.

Нас довго змушували звикнути до того, що твори на воєнну тематику – це фронтова, партизанська чи повстанська проза. Звідти – ледь не викривлена культурна свідомість: ми знаємо війну лише як розриви бомб, наступи і контрнаступи військових, розстріли, нищення і смертельний вогонь, одначе забуваємо про звичайний рутинний плин життя, яке у війну не припиняється, але й не дає лишитися осторонь страшних подій.

Проза Гусейнова, як і добре вино, має післясмак, а це є ознакою якості, і він аж ніяк не гіркий, а гірка доля України — жити від окупації до окупації — просто мусить колись закінчитись, а поки маємо окупаційний роман Гусейнова, який попри жанрову ознаку «окупаційного» – антивоєнний, і по своєму навіть пацифістський твір, адже попри драматизм, крізь який проходять головні герої, війну «перемагає» щире кохання, міцна чоловіча дружба і віра в щасне прийдешнє.

У своїх творах Гусейнов зчаста фокусується на темі дитинства. Колись Редьярд Кіплінґ сказав: «Поверніть мені перші шість років життя і решту можете забрати собі». Схоже, наш автор добре усвідомлює цей парадокс і вміло передає те усвідомлення читачеві: сила дитинства в безпосередній щирості і безмежному оптимізмі, – чи не цього нам гостро бракує – таким серйозним діловим дорослим? Саме тому в «Одіссеї…» читача зворушують змальовані автором долі підлітків, адже вони творять інтонацію щирої оповіді – часом сентиментальної, часом недосвідченої, однак завжди справжньої.

Сам Григорій Гусейнов у автокоментарі до роману наголосив, що провідна ідея твору полягає в тому, що героїв (і всіх людей, народжених у Степу), усупереч усім смертельним і лиховісним вітрам, цей Степ захищає своєю дивовижною енергетикою мовчазного, однак рідного оберегу.

Ще одна з лейтмотивних і символічних ідей роману – це те, що голуби захищають кохання двох персонажів: українки і серба. Це видається більш, ніж промовистою відповіддю на війну, яка у Гусейнова звучить приблизно так, як у Джона Леннона: «Любов сильніша за війну». Це – якщо коротко, коли ж розлогіше – то так: «– Ти мене не слухаєш, – зауважила Валя. – Я слухаю тебе очима». Або так: «Щоб помиритися з Валею… Шкіпер устиг дівчині шепнути: «Я так давно був поруч з тобою, що тепер мені є чим жити».

Є в романі згадка і про іншу «любов»: сина збирача містового на базарі запитують про те, кого він більше любить – маму чи тата. «Товариша Сталіна», – відповідає дитина. Одначе це лише контекст, а наскрізною ниткою у творі проходить формула свободи. «Свобода починається зі сміху», навіть попри те, що подеколи це сміх крізь сльози.

Фактично стиль Гусейнова можна умовно означити як «степовий надреалізм», позаяк події твору відбуваються у вигаданому місті, а ще в ньому «оживають» гетьман Мазепа, який ховає золото на дні річки і – фантасмагоричний плазун – далекий родич динозаврів та інші несподівані персонажі.

Крім того, «Одіссея…» заторкує чимало філософських і, сказати б, націєтворчих питань, адже подибуємо в романі фразу: «Біда українців була завжди в тому, що керували ними ті, кому ця країна нічого не значила». Хіба це не про нас сьогоднішніх? А ось слова німця музиканта Вальтера до головного героя Шкіпера: «Солдати по обидва боки фронту… пов’язані між собою смертною дорогою, до якої вони найближче. Тому один одного будемо рятувати в музиці». Це про те, що зберегти людське можна навіть в часи нелюдської злоби.

Про рецепт свого успіху Григорій Гусейнов говорить дуже скромно і самоіронічно: «Зазвичай я переписую кожен твір по сім разів і даю дружині, яка каже: «Та не треба було взагалі цього писати». Одначе мене рятує внутрішній цензор і коли бачу, що рукопис стає товстим, зупиняюсь, адже добре пам’ятаю настанову колег-письменників: «Талант – це вміння вчасно зупинитись».

А ще талант – це вміння поставити теплу й зворушливу історію людини понад жорстокістю життєвих обставин.

Павло ЩИРИЦЯ