Тему книжки-картинки важко назвати оригінальною – це протистояння дивака і натовпу, сірості й інакшості. Задіяний також елемент історії архітектурного об’єкту – фонтану в невеличкому селищі. Однак книжка колоритна, затишна. Заворожує гра коричневих, сірих і блакитних відтінків. Читачів надихає прихід дива до сірого містечка з недалекими мешканцями. Та й доля Чоловіка з води знайшла логічний і суспільнозначущий фінал. Диваки – вони такі, безслідно ніколи не зникають.

Якось в одному будинку хтось забув закрити водопровідний кран. Вода текла й текла, а господар уже ніколи не повернувся. І раптом з води виник Чоловік, високий, блакитно-прозорий, кришталевий. Перша його спроба вийти з дому виявилася невдалою, адже народ обурювався, що Чоловік залишає за собю мокрий слід, робить мокрим усе і всіх, а це, бачите, протизаконно. Сусіди пропонували йому щось вдягнути чи хоча б зледеніти, може, хоч так він стане нормальною людиною.

З часом мешканці містечка звикли до цього дивака. А він напував водичкою дітей, поливав квіти, мив вікна машин. Роздавав смачну воду всім, хто її потребував. Одного дня небо потемніло, почалася злива, і невідомий голос сказав Чоловікові з води, що він має повернутися туди, звідки виник, що йому не місце серед цих будинків. То був голос дощу. Чоловік з води утік із міста, знайшов маленький сухий фонтан в одному селищі й заповнив його собою. Відтоді він удень радує мешканців свіжістю й дзюрчанням, а вночі виходить із фонтану, щоб розім’ятися і погуляти. Однак його ніхто ніколи не бачив.

“Чоловік з води і його фонтан” – чудова книжка для сімейного читання й обговорення. Цікаво, чи знайшлися серед маленьких читачів ті, хто хоче поекспериментувати й спричинити появу Чоловіка з води у себе вдома.

Олена Забара