Понеділкові події біля стін Верховної Ради ще раз засвідчують, як спритно працюють наші вороги, як прицільно б´ють по больових точках у несподівані моменти.

Здавалося б, навіщо було робити оцей бунт? Те, що було проголосовано в понеділок – це повний пшик. Конституція не змінилася. А до голосування в 300 голосів скоріш за все не дійде з тієї простої причини, що сепаратисти і Росія уже заявили свій протест. І коли вони почнуть знову стріляти і проводити свої вибори, то автоматично усе, що було ухвалене 31 серпня, відкладеться у довгу шухляду.

Тобто якщо мали бути протести, то лише у той день, коли відбудеться остаточне голосування. Але вибори на носі, і вони підтискали. Картинки потребувала не тільки люба серцю Москва, але й електорат. Усі російські новини навперебій розповідають, як народ України прагне скинути ненависну владу хунти.

Але щось пішло не так. Граната картинку зіпсувала.

Для "Свободи" настав критичний час. Коли на минулих місцевих виборах регіонали подбали, аби вони набрали якнайбільше місць, то цього разу такого свята уже не буде. Тоді на Тернопільщині і Львівщині хитрими маніпуляціями зняли з виборів "Батьківщину", і молоді нахраписті свободівці перемагали однією лівою. Пацани вісімнадцятирічні вигравали вибори у досвідчених політиків, бо людям просто не було за кого голосувати.

І я, грішний, теж за них голосував. З тієї самої причини.

Однак час показав, що ця політична сила працює зовсім не на користь України. А бійня з палицями, навіть якщо не враховувати гранату, від якої свободівці відхрещуються, обвалила їхній рейтинг остаточно.

Білборди з кандидатами в депутати у камуфляжах і Тягнибок у касці задом наперед жодної довіри не викликають. Не думаю, що народ знову поведеться на камуфляж, побачивши, які комбати-мислителі уже проникли до Ради.

Але саме у такі трагічні моменти і окреслюються та увиразнюються усі ті, кого ми досі знали, а декому й довіряли, або й не довіряли, але читали їх, лайкали і перепощували на "Фейсбуці".

Чорний понеділок, як лакмус, задемонстрував нам хто є хто. Одні розкрилися без усілякого підтексту, інших доводилося читати між рядками, але опинилися вони усі, як на долоні.

Хтось проплачений і вже давно на підсосі, а тому пише, що винна ВЛАДА. А хтось повторює це, бо просто недалекий. Хтось, може, і не недалекий, але ще очі свої на вождів не розплющив і теж волає про ВЛАДУ.

Те, що відбулося, мабуть, стало шоком для багатьох. Але на місці вождів я б просто стулив пельку. Бо те, що вони набалакали, це поза межами здорового глузду і звичайної людяності.

Переконувати, що бойню спровокувала влада, це означає мати нас за зачучвирілих хуторян, які не мають вдома електрики і не можуть скористатися телевізором та інтернетом.

Винен той, хто закликав бити палицями і хто кинув гранату. І кинув не в МЄНТІВ, а в гвардійців і журналістів.

І зовсім дико виглядає те примітивне зомбування, до якого вдалися маніпулятори, переконуючи, що влада зливає Росії Донбас, а "Гіві" і "Моторола" можуть потрапити до Верховної Ради. Зайве казати, що нічого подібного у змінах до Конституції нема. "Особливий статус", що зовсім не є таємницею, буде визначатись окремим законом. А закону цього ще нема і невідомо, коли буде.

Але згадаймо 29 грудня 2013 року. Тоді наш героїчний Тягнибок розповідав на Майдані зовсім інші речі. Тоді він переконував, що Україна не готова до революції: "В Україні немає революційної ситуації".

Це доволі цікаво. За Януковича народ готовим до революції не був, а за Порошенка уже дозрів? Якраз, коли в країні війна? Коли щодня на фронті гинуть наші вояки і щодня десь когось ховає згорьована родина? Оце саме і є час для "Дня гніву"?

Просто тоді Тягнибок, мабуть, виконував зовсім інше завдання. Тоді він революції не потребував, його усе задовольняло. Майбутня перемога на виборах була гарантована.

Але після Майдану народ прозрів. Провал на парламентських виборах показав, що на місцевих можна теж пролетіти. І почалися конвульсії перед остаточним сходженням з політичної арени. 

Конвульсії все ще продовжуються. Свій "День гніву" "Свобода" отримала. Але не той, якого сподівалася.