Українською мовою представлено другу частину роману-епопеї «Атлант розправив плечі» Айн Ренд.«Або – або» – саме у такому к’єркеґорівському ключі постає назва цієї частини, яку переклала Софія Андрухович. У цій частині йдеться про Америку, якої сьогодні вже не побачити. Америку, яка шукала своє нове постіндустріальне мотто у складних боріннях.

Роман А. Ренд важливий для осмислення в новітній Україні. Важливий, бо у ньому показано історію становлення мегадержави, яка перебувала у складній політичній та економічній ситуації. США в романі А. Ренд – це країна корупції, лицемірства й економічного колапсу, країна дурнів і брехунів, країна жорстоких гангстерів і підступних адвокатів. «Перестаньте себе дурити, – мовив Кіннан. – Країна? Якщо не залишилося жодних принципів – а я думаю, що док правий, їх таки не залишилося, – якщо в цій грі немає жодних правил, і питання лише в тому, хто кого грабує, тоді очевидно, що у мене набагато більше голосів, ніж у вас…» (с. 268) . Успіху можна досягти лише шляхом «домовленостей», коли купуєш своє право керуватися власними законами, тобто, працювати за правилами тіньового ринку.

Герої роману «Або – або» – ідеалісти-прагматики, романтики-бізнесмени. Письменниця створила складний і цікавий психологічний тип нової людини, яка, відкидаючи емоції, керуючись прагматикою, залишається романтиком. Така людина йде супроти світу зла – і зазнає поразки. Принаймні у другій частині.

Америка складається з людей, яким байдуже до інтелекту і тих, хто хоче жити майбутнім. У другій частині епопеї з’являється критична маса тих божевільних романтиків, які йдуть проти системи. Так, сьогодні вони програли, проте цей програш – у площині бізнесу. Вони виграють у площині духу, бо ці люди здатні дивитися в майбутнє. А. Ренд устами своїх персонажів критикує інтелектуалів і показує силу романтичного розуму.«Нічого вони не створять, – сказав Фред Кінна. – Ці ваші інтелектуали перші починають верещати, коли робити це безпечно, але щойно з’являється справжня небезпека – вмить стуляють свої пельки…. Хіба не вони віддали всі європейські країни комітетам бовдурів, перекрикуючи кожну сигналізацію…» (с. 275).

Роман побудований навколо історій Генка Ріардена та Даґні Таґґарт. Обидва ідуть супроти правил життя. Обидва здатні на неприпустимі речі з точки зору суспільної моралі. Історія забороненого кохання Генка й Даґні – окремий важливий наратив, який робить загалом реалістичний роман надзвичайно цікавим. «Чоловік, який гордовито певний власної цінності, бажатиме жінку найвищого можливого типу, жінку, якою він захоплюватиметься, найсильнішу жінку, яку так складно завоювати, бо тільки справжня героїня подарує йому відчуття досягнення… <…>. Однак чоловік, переконаний у власній нікчемності, матиме жінку, яку зневажатиме, – адже вона відобразить його таємне нутро, звільнить його від об’єктивної реальності, в якій він постає…» (с. 202).  А. Ренд змогла майстерно передати психологію сильних людей, які виявляють слабкість лише одне до одного. Людина, яка на позір виставляє власну моральність і чесноти, яка говорить правильні речі, насправді опиняється лицемірною та жорстокою, здатною на найбільшу підлість стосовно іншого. Генк і Даґні переступили межу соціальної конвенції (Генк має дружину), проте їхнє кохання – це втеча від жорстокої реальності, в якій сильний чоловік прагне одружитися зі слабшою жінкою. Це кохання – репрезентація романтичності героїв, котрі створили корпорації, які раптово ідуть під укіс.

Держава прагне контролювати усе, що виходить за рамки: і метал-ріарден, і перевезення пасажирів. «Якщо людина бодай раз украла, їй можна закинути пограбування банку і вона це прийме. <…>. Якщо у світі недостатньо провини, нам слід її створити. Якщо ми навчимо людину, що дивитися на весняні квіти – погано, вона повірить нам і тоді зможемо робити з нею, що заманеться» (с. 277).  Проте жадання контролю аж ніяк не поєднано з прагненням зробити щось на благо громадян. «Ще ницішим злом, ніж убивство людини, є продаж людині самогубства – як вияву чесноти. Мерзеннішим злом, ніж спалення людини на жертовному вогнищі, є вимога стрибнути туди за власним бажанням, а перед тим іще й власноруч розпалити це багаття» (с. 157).

На залізниці стається аварія, після якої Даґні полишає родинну справу. Вона марить лише одним: розгадати загадку двигуна, який є «двигуном із майбутнього». Нікого поряд із нею не цікавить ця таємниця. «Але ж це неправда, – думала Даґні, стоячи на порозі своєї хатинки вранці 28 травня, – це неправда, що у майбутньому немає місця для найвищих досягнень людського розуму» (с. 358).  Люди бізнесу живуть у дрібному, жорстокому й цинічному світі, який, зрештою, призводить до загальнодержавної економічної трагедії. Слова волоцюги, який ховається в потязі, для Даґні є найморальнішим, що вона колись чула. Провідник, який дивиться на волоцюгу, не відчуває до нього ані краплини співчуття. А.Ренд показує, що хтось із цих двох людей більше не є людиною. «Те, що зараз стало реальністю, – це честе божевілля. Якби я прийняв це, як реальність, я збожеволів би, хіба ні?..» (с. 302).

В Америці утворилась прірва. Вихід – за тими, кого життя прагне зробити аутсайдерами. Проте король залишається собою, навіть полишивши залу людського марнославства. Даґні й Генк – королі країни, що розпадається на їхніх очах. Але також вони і королі тієї Америки, яка, можливо, таки постане в майбутньому. Проте про це – уже у третій частині роману-епопеї Айн Ренд.

Дмитро Дроздовський