Бібліотечка лавреатів «смолоскипівської» літературної премії поповнилася збіркою київського поета Зази Пауалішвілі «Реґіна Ольсен» (К.: Смолоскип, 2015).

 Перше, що впадає в око — не зовсім зрозуміла назва книжки. Реґіна Ольсен — то ім’я нареченої всесвітньо знаменитого філософа Сьорена К’єркеґора, з якою він зрештою так і не наважився одружитися, хоча її вплив на його життя залишався дуже потужним. Не варто шукати у книжці безпосередніх сюжетних перипетій, пов’язаних із цією драматичною постаттю, але її можна зрозуміти як символ екзистенційної складності будь-яких стосунків, і то не лише любовних, а загалом стосунків з людьми і світом. Цей мотив — один із ключових у творах молодого поета.

Заза Пауалішвілі представляє як римовані вірші, так і вільні верлібри. Таким чином, «Реґіна Ольсен» має шанс задовольнити любителів обох основних версифікаційних напрямів сучасної поезії. Але незалежно від обраної в тому чи іншому конкретному тексті системи віршування, поет залишається вірний індивідуальному стилю зі специфічним уповільненим ритмом, із замисленістю та «розбавленим», «акварельним» застосуванням нечисленних, проте ефектних і вигадливих метафор. Знайдемо тут і промовисті деталі типових реалій життя поруч зовсім небанальних ракурсів.

Один із головних поетичних сюжетів книжки — стосунки з Богом. Образні роздуми над можливостями й емоціями Вищої Сили, медитації на тему історій Священного письма в цілковито нових контекстах — ні, перед нами зовсім не релігійна поезія, а осмислення релігійної теми сучасною, відкритою, світською молодою людиною, не прив’язаною до певних канонів і зацікавленою пошуком метафізичного виміру буття (метафізика в останні кілька років стрімко та всерйоз повертає собі актуальність у сучасній українській поезії). Адже —

…на старих посивілих іконах

сидить Господь

тримає руки над твоїм чолом

і залишає сліди.

Невипадково на доладно-мінімалістичній обкладинці опинився схематично-хвацький знак риби, що нагадує нам про символіку перших християн.

З іншого боку, поезія Пауалішвілі не позбавлена, наприклад, і суїцидальних мотивів. Не так у відчайдушно-підлітковому дусі, як у філософсько-екзистенційному, ба навіть дослідницькому вимірі (і знову філософія!). Є тут і настрої активного несприйняття соціально-політичної реальності.

Заза Пауалішвілі у поетиці, тематиці, в сюжетах і образах не схильний вдаватися до крайнощів, а воліє краще замислитися, зберегти рівновагу, залишити час і місце для глибокого дихання. Гадаю, саме це сподобається багатьом його читачам, але декого й відштовхне. Втім нічого поганого тут немає — саме поняття «сучасна поезія» в усі епохи не передбачало однозначного й несуперечливого ставлення.

Олег Коцарев